І ти поїхав у Америку на рік.
А я зосталась тут.
Одна навіки.
На паралелях асфальтованих доріг
Минали дні натомлені й столикі.
Уже пройшов один мільйон годин.
З аеропортового нашого прощання:
Літак махнув крилом квапливо навздогін,
Тебе поніс у далі ще незнані.
А я виню в усьому океан.
Ти ж знаєш – я б дійшла, якби по суші.
Але зав’язані вузли меридіан.
Завадили мені.
Аж сльози душать.
Живу тепер якась напівжива.
Овіяна тим літаковим бризом.
Ти полетів.
А пам’ять знову заграва
З моїми спогадами.
У зажурених репризах…
(Марина Кузьменко)
А я зосталась тут.
Одна навіки.
На паралелях асфальтованих доріг
Минали дні натомлені й столикі.
Уже пройшов один мільйон годин.
З аеропортового нашого прощання:
Літак махнув крилом квапливо навздогін,
Тебе поніс у далі ще незнані.
А я виню в усьому океан.
Ти ж знаєш – я б дійшла, якби по суші.
Але зав’язані вузли меридіан.
Завадили мені.
Аж сльози душать.
Живу тепер якась напівжива.
Овіяна тим літаковим бризом.
Ти полетів.
А пам’ять знову заграва
З моїми спогадами.
У зажурених репризах…
(Марина Кузьменко)
