RanGe_LoveR
Пользователь
В поточних реаліях нашого інформаційного простору, де всюди тільки й лунає “успішний успіх”, “дістав бос на роботі, а тут ти зможеш заробити швидко, витративши мало часу”, “як за Х кількість днів вийти в прибуток” і так далі, люди дедалі частіше втрачають об’єктивне розуміння того, як вони повинні доходити до цих цілей, і в моєму баченні головний ворог — постійний, нераціональний поспіх.
Саме цьому я і хочу присвятити даний блог, оскільки раніше сам був жертвою поспіху, проте навіть не думав про те, який букет різних проблем це у собі несе: від унеможливлення досягнення короткострокових цілей до насолоди самим життям та процесом реалізації себе у сфері інвестування чи трейдингу.
Саме починаючи з цієї тези, що, приходячи сюди, людям тут і зараз уже потрібно заробляти, ми і стаємо свідками народження того самого поспіху і подальших проблем, що випливають із нього. Дуже мало людей, фактично нікчемна кількість, усвідомлює чи приймає стратегію того, що цей заробіток потрібен їм через 5, 10 чи 20 років.
Чи є таке ставлення помилкою? — не скажу, оскільки в інакшому випадку навіщо сюди приходити, якщо ті самі зелені купюри непотрібні для нашого життя. Це можна було б порівняти із замовленням піци на п’ятницю ще у понеділок, оскільки в п’ятницю, так чи інакше, людина буде голодна. Так, це начебто дуже логічно, проте ніхто так не робить.
Проте чи створює таке ставлення подальші проблеми і помилки? — однозначно. І це саме та тема, яку я хочу розкрити в ході даного блогу, оскільки, перебуваючи в глобальному потоці вивчення чи намагання заробити спекуляціями чи інвестиціями, ми можемо, самі того не розуміючи, відхилятися від раціонально правильного курсу, а лише в кінці шляху сказати, як усе можна було зробити набагато легше та навіть швидше.
Почну з заголовка цієї статті: Мистецтво повільного збагачення. І прошу звернути увагу саме на останнє слово — збагачення. Якщо думати досить глобально, то збагачення — це не тільки про гроші, автомобілі і так далі, а про саме життя. Якщо ми зберемо докупи роботи Адама Сміта, Френсіса Бекона, Вільяма Джеймса, Деніела Ґоулмана та навіть Сократа, то зрозуміємо, що збагачення буває різним:
Емоційне: здатність відчувати та проживати повний спектр позитивних емоцій.
Психологічне: зміцнення внутрішньої стійкості, самосвідомості, навичок мислення.
Інтелектуальне: накопичення знань, умінь і навичок.
Духовне: пошук сенсу, цінностей і гармонії з самим собою та світом.
Соціальне: побудова якісних зв’язків і стосунків із людьми.
І, врешті-решт, матеріальне: зростання фінансового добробуту, майна, ресурсів.
Здається досить логічним, що всі ці види збагачення так чи інакше переплетені між собою, а для щастя та гарного життя навряд чи вистачить чогось одного, оскільки важливий сам комплекс. Врешті-решт, як би ми не старалися, але й чогось одного у вакуумі досягнути не вийде, але ось багато людей намагаються це зробити, приносячи в жертву себе і свої інші типи того самого збагачення.
Наведу банальний і досить зрозумілий приклад — матеріальне збагачення. В принципі, нічого поганого тут немає: кошти, ресторани, автомобілі, готелі, дорогі речі і так далі. Втім, чи не помічали ви, що ви спішите це все отримати і, можливо, жертвуєте іншими збагаченнями заради цього: настроєм, здоров’ям, емоціями та енергією? Проблема полягає в тому, що при поспіху досягти цих матеріальних мрій навіть плоди наших старань уже не здаються такими важливими та унікальними, і ми можемо навіть не розуміти, у чому проблема.
Проблема не лише в тому, що ми часто жертвуємо іншими видами збагачення заради матеріального — ще гірше те, що ми навіть не помічаємо моменту, коли це стає звичкою. Ми настільки привчаємо себе до постійного бігу, що життя перетворюється на нескінченну серію «наступних цілей»: ще трішки — і буде більше грошей, ще трохи — і я відпочину, ще трохи — і стану щасливішим. Але «ще трохи» ніколи не закінчується.
Саме так поспіх поступово перетворюється на спосіб мислення, а не лише на стан. Ми перестаємо бачити цінність у тому, що вже маємо, і втрачаємо здатність насолоджуватися самим шляхом. У цьому й криється найбільший парадокс: досягаючи однієї цілі за іншою, ми все одно не відчуваємо наповненості. Кожна перемога здається просто проміжною зупинкою, а не справжньою нагородою.
Поспіх також позбавляє нас глибини. Він не дозволяє прожити досвід повністю: ми не встигаємо зупинитися, подивитися назад і оцінити пройдений шлях. У трейдингу чи інвестуванні це особливо помітно — замість того щоб аналізувати і вчитися, ми поспішаємо перейти до наступної угоди, наступної можливості, наступного «ривка» за прибутком. У гонитві ми часто не помічаємо власного росту, і з часом навіть найважливіші досягнення здаються звичайними.
Поступово цей поспіх підточує і сам сенс збагачення: ми наче й рухаємося вперед, але вже не розуміємо, заради чого. Він з’їдає задоволення від процесу, забирає смак від досягнень і навіть знецінює результати. І тоді виникає відчуття, ніби життя біжить поруч, а не з нами.
Тож що таке поспіх? Поспіх — це не просто швидкість дій чи бажання діяти швидше. Це стан, у якому ми жертвуємо глибиною заради швидкості, сенсом — заради результату, а процесом — заради миті. Це внутрішній імпульс, який змушує нас гнатися за майбутнім настільки сильно, що ми забуваємо проживати теперішнє. І найнебезпечніше — він часто маскується під прогрес, хоча насправді позбавляє нас того, заради чого ми цей прогрес починали.
Ми часто чіпляємось за фінішну лінію: певну суму на рахунку, новий рівень прибутковості, статус чи матеріальні здобутки. Але всі ці речі, коли вони стають самоціллю, втрачають силу. Бо найцінніше відбувається не в момент, коли ми вже досягли мети, а під час того, як ми до неї йшли: у процесі прийняття рішень, пошуку нових стратегій, розбору помилок, розвитку мислення. Саме ці дрібні кроки, які часто здаються незначущими, згодом формують нас як особистостей — і як людей, і як інвесторів. А поспішаючи та повністю концентруючись на чомусь одному ми можемо не бачити важливість “непомітних” кроків, не насолоджуватись ними і все одно залишатися незадоволеними, оскільки головна ціль ще не досягнута. Таким чином чи забираємо в себе задоволення від цієї сфери і від життя, що в кінці шляху буде явно більш важливим, оскільки на це піде набагато більше часу та наших сил.
Але є тут дуже важлива межа, яку не можна переступати: насолода моментом не означає втечу від реальності. Так, ми маємо вчитися відчувати задоволення від процесу, але не забувати, що цей процес має вести нас до більшої мети. Алкоголік теж може «кайфувати» щодня — але це не розвиток, а втеча. І саме в цьому полягає різниця між гедонізмом та усвідомленим життям: перше — це прагнення до коротких вибухів задоволення без наслідків, друге — це вміння черпати задоволення зі зростання, з процесу, який поступово наближає нас до глибших цілей.
Тому головне завдання — знайти баланс. Баланс між «тут і зараз» і «там і потім». Баланс між насолодою та відповідальністю. Баланс між швидкістю і глибиною. Бо тільки коли ці дві сили працюють разом — коли ми, з одного боку, не забуваємо про головні цілі, а з іншого — не втрачаємо здатності насолоджуватись самим шляхом — ми можемо говорити про справжнє збагачення.
Саме цьому я і хочу присвятити даний блог, оскільки раніше сам був жертвою поспіху, проте навіть не думав про те, який букет різних проблем це у собі несе: від унеможливлення досягнення короткострокових цілей до насолоди самим життям та процесом реалізації себе у сфері інвестування чи трейдингу.
Назад у самий початок
Почнемо з самого початку. Гадаю, кожна людина, яка на поточний момент перебуває у сфері фінансів (незалежно від типу ринку), прийшла сюди з однією метою — заробити коштів. Неважливо, для чого саме вони потрібні: життя, будинок, ресторани, автомобіль чи просто гарний настрій. Проблема лише в тому, що кожен приходить сюди саме в той момент, коли вже ці гроші потрібні, і їх ось уже потрібно десь заробляти й щось намагатися робити, а з боку, як той самий ангел чи диявол на плечі, сидить образ “успішного успіху” і все подібне з цієї касти інформаційного отруєння.Саме починаючи з цієї тези, що, приходячи сюди, людям тут і зараз уже потрібно заробляти, ми і стаємо свідками народження того самого поспіху і подальших проблем, що випливають із нього. Дуже мало людей, фактично нікчемна кількість, усвідомлює чи приймає стратегію того, що цей заробіток потрібен їм через 5, 10 чи 20 років.
Чи є таке ставлення помилкою? — не скажу, оскільки в інакшому випадку навіщо сюди приходити, якщо ті самі зелені купюри непотрібні для нашого життя. Це можна було б порівняти із замовленням піци на п’ятницю ще у понеділок, оскільки в п’ятницю, так чи інакше, людина буде голодна. Так, це начебто дуже логічно, проте ніхто так не робить.
Проте чи створює таке ставлення подальші проблеми і помилки? — однозначно. І це саме та тема, яку я хочу розкрити в ході даного блогу, оскільки, перебуваючи в глобальному потоці вивчення чи намагання заробити спекуляціями чи інвестиціями, ми можемо, самі того не розуміючи, відхилятися від раціонально правильного курсу, а лише в кінці шляху сказати, як усе можна було зробити набагато легше та навіть швидше.
Що таке поспіх і чому це так загрозливо?
Перед тим як переходити вже до конкретних прикладів чи ідей, я хочу виділити час для тлумачення самого поспіху і того, що він може з нами робити в ході роботи на фінансових ринках.Почну з заголовка цієї статті: Мистецтво повільного збагачення. І прошу звернути увагу саме на останнє слово — збагачення. Якщо думати досить глобально, то збагачення — це не тільки про гроші, автомобілі і так далі, а про саме життя. Якщо ми зберемо докупи роботи Адама Сміта, Френсіса Бекона, Вільяма Джеймса, Деніела Ґоулмана та навіть Сократа, то зрозуміємо, що збагачення буває різним:
Емоційне: здатність відчувати та проживати повний спектр позитивних емоцій.
Психологічне: зміцнення внутрішньої стійкості, самосвідомості, навичок мислення.
Інтелектуальне: накопичення знань, умінь і навичок.
Духовне: пошук сенсу, цінностей і гармонії з самим собою та світом.
Соціальне: побудова якісних зв’язків і стосунків із людьми.
І, врешті-решт, матеріальне: зростання фінансового добробуту, майна, ресурсів.
Здається досить логічним, що всі ці види збагачення так чи інакше переплетені між собою, а для щастя та гарного життя навряд чи вистачить чогось одного, оскільки важливий сам комплекс. Врешті-решт, як би ми не старалися, але й чогось одного у вакуумі досягнути не вийде, але ось багато людей намагаються це зробити, приносячи в жертву себе і свої інші типи того самого збагачення.
Наведу банальний і досить зрозумілий приклад — матеріальне збагачення. В принципі, нічого поганого тут немає: кошти, ресторани, автомобілі, готелі, дорогі речі і так далі. Втім, чи не помічали ви, що ви спішите це все отримати і, можливо, жертвуєте іншими збагаченнями заради цього: настроєм, здоров’ям, емоціями та енергією? Проблема полягає в тому, що при поспіху досягти цих матеріальних мрій навіть плоди наших старань уже не здаються такими важливими та унікальними, і ми можемо навіть не розуміти, у чому проблема.
Проблема не лише в тому, що ми часто жертвуємо іншими видами збагачення заради матеріального — ще гірше те, що ми навіть не помічаємо моменту, коли це стає звичкою. Ми настільки привчаємо себе до постійного бігу, що життя перетворюється на нескінченну серію «наступних цілей»: ще трішки — і буде більше грошей, ще трохи — і я відпочину, ще трохи — і стану щасливішим. Але «ще трохи» ніколи не закінчується.
Саме так поспіх поступово перетворюється на спосіб мислення, а не лише на стан. Ми перестаємо бачити цінність у тому, що вже маємо, і втрачаємо здатність насолоджуватися самим шляхом. У цьому й криється найбільший парадокс: досягаючи однієї цілі за іншою, ми все одно не відчуваємо наповненості. Кожна перемога здається просто проміжною зупинкою, а не справжньою нагородою.
Поспіх також позбавляє нас глибини. Він не дозволяє прожити досвід повністю: ми не встигаємо зупинитися, подивитися назад і оцінити пройдений шлях. У трейдингу чи інвестуванні це особливо помітно — замість того щоб аналізувати і вчитися, ми поспішаємо перейти до наступної угоди, наступної можливості, наступного «ривка» за прибутком. У гонитві ми часто не помічаємо власного росту, і з часом навіть найважливіші досягнення здаються звичайними.
Поступово цей поспіх підточує і сам сенс збагачення: ми наче й рухаємося вперед, але вже не розуміємо, заради чого. Він з’їдає задоволення від процесу, забирає смак від досягнень і навіть знецінює результати. І тоді виникає відчуття, ніби життя біжить поруч, а не з нами.
Тож що таке поспіх? Поспіх — це не просто швидкість дій чи бажання діяти швидше. Це стан, у якому ми жертвуємо глибиною заради швидкості, сенсом — заради результату, а процесом — заради миті. Це внутрішній імпульс, який змушує нас гнатися за майбутнім настільки сильно, що ми забуваємо проживати теперішнє. І найнебезпечніше — він часто маскується під прогрес, хоча насправді позбавляє нас того, заради чого ми цей прогрес починали.
Переоцінка
На певному етапі будь-яка людина, яка серйозно йде шляхом інвестування, трейдингу чи просто розвитку власного фінансового мислення, доходить до дуже простого, але фундаментального висновку: результат сам по собі ніколи не зробить тебе щасливим, якщо ти не вмієш отримувати задоволення від шляху до нього.Ми часто чіпляємось за фінішну лінію: певну суму на рахунку, новий рівень прибутковості, статус чи матеріальні здобутки. Але всі ці речі, коли вони стають самоціллю, втрачають силу. Бо найцінніше відбувається не в момент, коли ми вже досягли мети, а під час того, як ми до неї йшли: у процесі прийняття рішень, пошуку нових стратегій, розбору помилок, розвитку мислення. Саме ці дрібні кроки, які часто здаються незначущими, згодом формують нас як особистостей — і як людей, і як інвесторів. А поспішаючи та повністю концентруючись на чомусь одному ми можемо не бачити важливість “непомітних” кроків, не насолоджуватись ними і все одно залишатися незадоволеними, оскільки головна ціль ще не досягнута. Таким чином чи забираємо в себе задоволення від цієї сфери і від життя, що в кінці шляху буде явно більш важливим, оскільки на це піде набагато більше часу та наших сил.
Але є тут дуже важлива межа, яку не можна переступати: насолода моментом не означає втечу від реальності. Так, ми маємо вчитися відчувати задоволення від процесу, але не забувати, що цей процес має вести нас до більшої мети. Алкоголік теж може «кайфувати» щодня — але це не розвиток, а втеча. І саме в цьому полягає різниця між гедонізмом та усвідомленим життям: перше — це прагнення до коротких вибухів задоволення без наслідків, друге — це вміння черпати задоволення зі зростання, з процесу, який поступово наближає нас до глибших цілей.
Тому головне завдання — знайти баланс. Баланс між «тут і зараз» і «там і потім». Баланс між насолодою та відповідальністю. Баланс між швидкістю і глибиною. Бо тільки коли ці дві сили працюють разом — коли ми, з одного боку, не забуваємо про головні цілі, а з іншого — не втрачаємо здатності насолоджуватись самим шляхом — ми можемо говорити про справжнє збагачення.
