Небо над фронтом — тривожне, сиве,
Кулі свистять, мов пісні над нивою.
Де колись жайвір співав у ранкові,
Смерть тепер ходить, в броні й безслов’ї.
Сонце ховається в димах і згарищах,
Сльози у вітрі — мов кров у марші.
Та попри біль, крізь вогонь і втрати,
Серце солдата вміє кохати.
Він бачить небо — не те, мирне, рідне,
Воно обпечене, чорне, бідне,
Але і тут є надії вогні.
Де зорі світять, де сни нестрашні.
Бо навіть в мороці — зірка не згасне,
Навіть у вибухах — слово прекрасне.
Небо над фронтом як червона калина,
Кулі свистять, мов пісні над нивою.
Де колись жайвір співав у ранкові,
Смерть тепер ходить, в броні й безслов’ї.
Сонце ховається в димах і згарищах,
Сльози у вітрі — мов кров у марші.
Та попри біль, крізь вогонь і втрати,
Серце солдата вміє кохати.
Він бачить небо — не те, мирне, рідне,
Воно обпечене, чорне, бідне,
Але і тут є надії вогні.
Де зорі світять, де сни нестрашні.
Бо навіть в мороці — зірка не згасне,
Навіть у вибухах — слово прекрасне.
Небо над фронтом як червона калина,
