Село Вишневе, де сад рожевий цвів,
Тепер стояло, як похмурий склеп.
Лиш чорні віти, мов кістлявий гнів,
Шкреблись у небо, обіцяючи щеп.
Колись давно, як вчить старий переказ,
Прийшли демони з безодні чорних ям.
І відьми встали, щоб відвести наказ,
Від зла, що йшло по випалених полях.
То був не бій за славу чи за честь,
А смертна битва, де не було кінця.
І перемоги там не відала вість,
Бо смерть зібрала всіх бійців з лиця.
Я, Хранителька Знань, з останнім амулетом,
Ішла до хати, що обплівся хміль.
Там, під землею, з прадавнім заповітом,
Чекав Артефакт, розвіюючи біль.
Тепер стояло, як похмурий склеп.
Лиш чорні віти, мов кістлявий гнів,
Шкреблись у небо, обіцяючи щеп.
Колись давно, як вчить старий переказ,
Прийшли демони з безодні чорних ям.
І відьми встали, щоб відвести наказ,
Від зла, що йшло по випалених полях.
То був не бій за славу чи за честь,
А смертна битва, де не було кінця.
І перемоги там не відала вість,
Бо смерть зібрала всіх бійців з лиця.
Я, Хранителька Знань, з останнім амулетом,
Ішла до хати, що обплівся хміль.
Там, під землею, з прадавнім заповітом,
Чекав Артефакт, розвіюючи біль.
