Отруєний сад

[Zvopim]

В мені ростуть незнані квіти,
Їх пелюстки — мов світлий сон.
Вони навчили мене жити,
Вбачати сенс, плести з думок.

Вони росли крізь шум і втому,
Та шепотіли в тиші днів:
«Ми — не для страху, ми — для дому,
Щоб ти відчула світ простим».

Вони світилися у ночі,
Коли тривожив кожен звук.
І кожен лист — мов знак пророчий,
Що в серці бережеться вдруг.

Я вірила. Вони — як очі,
В яких спокійно й тепло стало.
І навіть біль здавався точним —