Тиша впала, мов куля у серце,
Біль під шкірою — димом і кров’ю.
Я стою — ще живий… Та здається,
Що загинув там — разом з любов’ю.
Скільки друзів не встало зі мною,
Скільки мрій в порох стерла війна…
Я вертаюсь додому з журбою,
Що на совість лягає стіна.
Очі — зранені, спраглі до світла,
Руки — втомлені, серце — як щит.
Та душа, як земля — не розбита,
Бо в ній промінь, що віру хранить.
Я не плачу — то вітер шепоче
Про полеглих у полі святім.
Після бою мовчання пророче,
Біль під шкірою — димом і кров’ю.
Я стою — ще живий… Та здається,
Що загинув там — разом з любов’ю.
Скільки друзів не встало зі мною,
Скільки мрій в порох стерла війна…
Я вертаюсь додому з журбою,
Що на совість лягає стіна.
Очі — зранені, спраглі до світла,
Руки — втомлені, серце — як щит.
Та душа, як земля — не розбита,
Бо в ній промінь, що віру хранить.
Я не плачу — то вітер шепоче
Про полеглих у полі святім.
Після бою мовчання пророче,
