Право на життя без болю має бути в кожної людини. Натомість в Україні люди із хронічними захворюваннями, болями, ПТСР, наркотичними залежностями та онкологією досі вважаються злочинцями та вимушені «обходити систему», щоб позбутися болю.
Зупинити біль: три шляхи, які все ще напівзачинені
Українське законодавство останніми роками робить кроки назустріч пацієнтам — але повільно й уривчасто. Опіоїдні знеболювальні у паліативній допомозі формально дозволені, проте на практиці їхній шлях до пацієнта часто ламається через бар'єри, бюрократію та стигму. Закон про медичний канабіс набрав чинності 16 серпня 2024 року, однак доступ саме для ветеранів із ПТСР залишається проблематичним і нерівномірним. Психоделічно-асистовані терапії, які вже під контролем застосовують інші країни, в Україні можливі лише в рамках наукових досліджень.Опіоїдне знеболення: між стандартами і «наказами»
58-річна Марія хворіє на важку форму раку, яка потребує постійного знеболювання. Жінка живе за 40 км від райцентру, але в області — лише кілька аптек з ліцензією на відпуск наркотичні знеболювальні. Марії потрібно оновлювати рецепт кожні 10−15 днів. Її лікар працює «на межі»: формально все дозволено, але кожен підпис — під лупою органів контролю. Ситуація типова, і саме вона живить стереотип «опіоїди = небезпека», замість «опіоїди = право на життя без болю».В Україні юридично прописано, що сімейний лікар має право виписати опіоїдні анальгетики на 15 днів, а е-рецепт на наркотичні препарати чинний 10 календарних днів. Проте саме ці рамки часто стають бар'єром: пацієнт і родина мусять що 10−15 днів добиратися до лікаря й до рідкісної «ліцензованої аптеки», якій дозволено відпускати такі ліки (переважно такий дозвіл мають комунальні аптеки, у низці областей їх одиниці). Це породжує прогалини в знеболенні та залишає людей без адекватної терапії.
Світові клінічні настанови однозначні: опіоїди — основа контролю помірного й тяжкого болю в онкології, паліативній допомозі та замісній підтримувальній терапії (ЗПТ). Рекомендовано індивідуальний добір доз, обов’язкові «рятувальні» дози та відсутність штучних «стель», якщо немає протипоказань.
Медичний канабіс: закон є — доступ вибірковий
Олег — ветеран із ПТСР, який воював у Бахмуті та був важко поранений — у 32 роки страждає на безсоння, тривогу, біль після поранення. Психотерапія триває, але симптоми повертаються. У його лікаря немає чітких локальних протоколів щодо канабіноїдів при ПТСР — і є страх «переступити межу». У підсумку Олег іде в тінь: купує «на чорному ринку», ризикуючи як якістю, так і законом.«Саме так стигма та прогалини в правовому регулюванні штовхають людей, які намагаються лікуватися, на „чорний ринок“ наркотиків, — коментує Дмитро Шерембей, голова БО „100% Життя“, Всеукраїнської мережи людей, які живуть з ВІЛ. — Якість речовин під великим сумнівом, але у людей, яким потрібне знеболювання тут та зараз, немає вибору. Саме через це наша організація з 2018-року невпинно боролася за легалізацію медичного канабісу — щоб дати людям право на безпечне життя без болю».
Рада легалізувала медичний канабіс у грудні 2023-го, закон набрав чинності 16 серпня 2024 року. Далі МОЗ визначив перелік станів, за яких препарат може призначатися: серед них — онкологічний біль, епілепсія, нейропатії тощо. У 2025-му МОЗ розширив дозування й лікарські форми (внесені до eHealth), а країна видала перші дозволи на імпорт. Формально це відкриває лікарям більше інструментів.
Але це рішення не задовльнило фахівців і пацієнтську спільноту: «Чомусь із переліку випав саме ПТСР, якого найбільше у ветеранів, цивільних, людей з хронічними захворюваннями, які проживають в зоні бойових дій» — коментує Дмитро Шерембей. Пацієнти фактично вимушені «доводити» право на призначення індивідуально, покладаючись на формулювання про «інші випадки» та розсуд клініциста. Для багатьох це означає затримки й неоднакову практику між регіонами.
«Коли легалізували таблетований морфін — не сталося жодної катастрофи. Те саме буде з медичним канабісом. Українське суспільство — не суспільство ідіотів. Воно здатне на відповідальне використання медичних засобів, — коментує Дмитро Шерембей. — Натомість деякі політичні діячі фактично блокують імплементацію Закону про медичний канабіс, який, нагадую, вже був підписаний Президентом».
Психоделічно-асистована психотерапія: як рухається світ і де Україна
Щодо психоделіків (MDMA, псилоцибін) тренд міжнародний змінився: Австралія з 1 липня 2023 дозволила застосування MDMA при ПТСР та псилоцибіну при резистентній депресії — лише уповноваженими психіатрами за суворими протоколами. Канада відкрила доступ через Special Access Program: лікарі можуть клопотати про дозвіл для окремих пацієнтів поза клінічними випробуваннями. У США ж у 2024 році FDA відхилило реєстрацію MDMA-асистованої психотерапії для ПТСР і в 2025 оприлюднило деталі рішення; регулятор вимагає додаткових доказів безпеки та ефективності. Це означає: навіть попри надію, універсальних «зелених світел» немає — але чіткі, контрольовані моделі доступу існують.Для України це сигнал: будь-який рух у бік психоделічно-асистованих підходів має йти через клінічні дослідження та пілоти з етичним і державним наглядом, а також навчанням терапевтичних команд.
Кримінальні «стелі»: як пороги наказу № 188 роблять пацієнтів «злочинцями»
Норми кримінального права й досі «дихають у потилицю» системі охорони здоров’я. Наказ МОЗ № 188 (01.08.2000) визначає «невеликі, великі та особливо великі розміри» для наркотиків і психотропів у незаконному обігу — від цих таблиць залежить, чи кваліфікують зберігання як адміністративне або кримінальне правопорушення. Проєкти змін до 188-го обговорюються роками, але системного оновлення досі не відбулось. Для пацієнтів це означає: якщо людина з хронічним болем, ПТСР, ЗПТ самолікується (наприклад, купує канабіс) — вона дуже швидко переходить із категорії «пацієнт» у категорію «порушник».
Наталія Гуторова, головна наукова співробітниця НДІ вивчення проблем злочинності ім. акад. В.В. Сташиса
Коментує Наталія Гуторова, головна наукова співробітниця НДІ вивчення проблем злочинності ім. акад. В.В. Сташиса: «Навіть якщо людина зберігає для особистого вживання невелику кількість наркотичних засобі або психотропніх речовин, все одно вона визнається порушником, оскільки такі дії підпадають під ст. 44 Кодексу України про аддміністративні правопорушення (КУпАП) — „Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах“. І хоча формально відповідальність за цією статею є адміністративною, відповідно до правових позицій ЄСПЛ вона є кримінальною, оскільки санкція передбачає покарання у виді адміністративного арешту. Висновок один — держава не має права карати людей, які вживають наркотики, що є необхідними для їх здоровʼя, а тому ст. 44 КУпАП необхідно виключити».
Законний шлях передбачає візит до лікаря, е-рецепт, пошук «правильної» аптеки, регулярні поновлення, транспортні витрати й час. Нелегальний шлях часто здається «простішим», але додає ризик кримінальної відповідальності й відсутності контролю якості. На макрорівні міжнародні організації роками наголошують: нерівний доступ до морфіну та інших опіоїдів — глобальна проблема політики, а не медицини. Україна тут не виняток.
«Декриміналізація — це показник зрілості, гуманності та демократичності держави. Тоталітарні режими — нацистскі, рашистскі - часто обирають шлях насильства, замовчування та фальшивої моралі. Натомість країни, які ставлять права людини в центр політики, обирають шлях підтримки та реінтеграції» — коментує Дмитро Шерембей.
Ветерани: не «виняток», а індикатор політики
Дослідження щодо вживання психоактивних речовин у війську та серед ветеранів показують очевидне: без чітких правил замісної підтримувальної терапії, доступу до знеболення й канабіноїдів зростає тіньове споживання та ризики криміналізації. ПТСР в Україні масовий — і саме «половинчаста» легалізація медичного канабісу (без прозорої траєкторії для ПТСР) робить тисячі ветеранів і цивільних, які постраждали від війни, заручниками чорного ринку. Це не «особливий випадок», а діагноз нашій політиці контролю.
Дмитро Шерембей, голова БО «100% Життя»
«Ті, хто приймає рішення, мають усвідомити масштаб болю, з яким живуть мільйони, підкреслює Дмитро Шерембей. — Обмеження доступу до лікування — це не політика, а байдужість. Якщо у політиків болить зуб — вони негайно біжуть до лікаря та вимагають знеболювання. Сьогодні у нас 7−8 мільйонів людей с ПТСР, які живуть в пеклі після пережитих травм, втрати рідних, друзів та близьких. Хочеться запитати у політиків — чому ви обмежуєте цих людей у праві на життя без страждань?».
Як доступ до знеболення ламається на практиці?
Попри формальну наявність інструментів лікування, доступ «ламається» на стику права й практики. Ключові перепони — застарілі кримінальні пороги й страх медиків перед перевірками; короткий строк дії е-рецептів і необхідність регулярно добиратися до небагатьох ліцензованих аптек; фрагментарні протоколи щодо медичного канабісу та повна відсутність робочих маршрутів для психоделічно-асистованої терапії. Додаються стигма і самоцензура: лікарі уникають «ризикованих» призначень, пацієнти — публічності, а регіональна нерівність у доступі перетворює лікування на лотерею. У підсумку люди опиняються між болем і криміналізацією, а система відтворює тіньовий ринок замість контрольованої допомоги.Право на гідне життя без болю та страждань
Це критично потрібно людям із хронічними захворюваннями та болем (онкологія, нейропатії, посттравматичні стани), для яких опіоїди й канабіноїди — не «опція», а умова гідного життя. Пацієнтам на замісній підтримувальній терапії (ЗПТ) потрібні безперервність лікування, знеболення за потреби та захист від криміналізації через формальні дрібниці. Військовим — через поранення, фантомний біль, безсоння й тривогу після бойових дій; цивільним із ПТСР — через довготривалі симптоми, які не завжди знімаються стандартними підходами. Для всіх цих груп прозорий, недискримінаційний доступ означає менше страждання, менше нелегального ринку і більше довіри до системи.
Що ми маємо змінити вже сьогодні
- Дерегуляція доступу до знеболення без втрати контролю.
— Подовжити строк дії е-рецепта на опіоїди для паліативних пацієнтів (понад 10 днів) і синхронізувати його з 15-денним «запасом»; розширити мережу аптек із ліцензією через спрощені вимоги до здійснення діяльності за наркотичними лікарськими засобами.
— Видати спільний наказ МОЗ-МВС із чітким протоколом перевірок, що мінімізує тиск на лікарів і пацієнтів. - Медичний канабіс — довести до практики.
— Забезпечити рівномірну наявність форм і дозувань у ЕСОЗ, пришвидшити локальне виробництво/імпорт, підготувати клінічні маршрути саме для ветеранів.
— Оновити перелік станів із можливістю призначення при ПТСР під чіткі клінічні критерії та моніторинг результатів. - Психоделіки — лише через контрольовані пілоти.
— Запустити державні клінічні дослідження MDMA- та псилоцибін-асистованих терапій у військових та онкопсихології, взявши за основу міжнародні моделі авторизації контрольованого доступу. - Оновити наказ № 188 і суміжні норми.
— Переглянути в бік збільшення «невеликі» розміри з урахуванням реального щоденного споживання наркотичних засобів і психотропних речовин особами, які їх вживають, а також сучасних підходів зменшення шкоди й декриміналізації малих кількостей для особистого вжитку — щоби лікування не було криміналізованим за замовчуванням. - З метою декриміналізації особистого споживання виключити з КУпАП статтю 44 «Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах», санкція якої передбачає адміністративний арешт, а тому відповідно до позицій ЄСПЛ ця відповідальність є кримінальною.
Нормативна «архітектура»
— Наказ МОЗ № 188 (01.08.2000) — затверджує таблиці «невеликих, великих та особливо великих» розмірів наркотичних засобів і психотропів у незаконному обігу; від них залежать санкції ККУ.— Е-рецепт на наркотичні препарати — чинний 10 днів; право виписувати 15-денний запас для паліативних пацієнтів задеклароване МОЗ.
— Медичний канабіс — закон у дії з 16.08.2024; МОЗ визначив перелік показань і поступово розширює перелік дозувань/форм у ЕСОЗ; перші імпортні дозволи видані у 2025-му.
— Психоделіки — в Україні дозволені лише для науки; для порівняння: Австралія відкрила контрольований доступ у 2023, Канада — через Special Access Program; у США FDA поки що не схвалила MDMA-асистовану терапію.
Коли політика плутає покарання із злочином
«Жорстка наркополітика обмежує лікарів у використанні сучасних методів знеболення, антидепресантів та інших медичних засобів, — підкреслює Дмитро Шерембей. — Пацієнти змушені звертатися до нелегального ринку, бо легально отримати необхідне лікування часто неможливо. Це створює ситуацію, коли люди, які потребують допомоги, залишаються без неї. Медична система має бути орієнтована на пацієнта, а не на покарання».Коли політика плутає лікування зі злочином, програють усі: пацієнт, лікар, держава. У воюючій країні право на знеболення й доказові підходи до лікування ПТСР — це не «опція», а гуманітарний стандарт. Рішення є: спростити законний доступ, захистити лікаря від над контролю, завершити імплементацію канабісу і дати хід контрольованим пілотам психоделічної терапії. Інакше ми й далі продукуватимемо «порушників» замість лікувати людей.
«В Україні мільйони людей мають посттравматичний синдром — ветерани, родини загиблих, жертви війни. Вони потребують доступної психотерапії, знеболення та підтримки. Держава має дати відповідь: як ці люди можуть жити далі? Які є механізми підтримки? — запитує Дмитро Шерембей. — Це питання не лише медицини, а й моралі. Люди мають право на життя без болю!».
