RanGe_LoveR
Пользователь
Людина — істота дивна: розум наділяє нас захопливими здібностями до логіки й аналізу, але водночас часто заганяє у «пастку роздумів» — когнітивні викривлення, які змушують нас спотикатися навіть на рівному місці, особливо коли мова заходить про гроші та фінанси в ширшому сенсі. Ми вперто вважаємо себе раціональними істотами — принаймні значно раціональнішими за марнотратних предків, які нібито вірили в прикмети, дива, одкровення. Та щоразу, спостерігаючи за подіями на фінансових ринках, мимоволі виникає відчуття або якогось вар’єте з нотками абсурду, або ж викривленого соціального експерименту, в якому над здоровим глуздом проводять сміливі досліди наші ж власні когнітивні викривлення. І слід визнати: результати нерідко мають гротесковий вигляд.
Поширена думка, що фінансова індустрія стоїть на строгих, вивірених рішеннях, підкріплених знаннями з академічних фінансів і приправлених багатофакторними математичними моделями, а для того, щоб мати бодай частку успіху в цій сфері, необхідно оволодіти всіма згаданими навичками. Це лише частково правда. Насамперед потрібно вміти виявляти й долати когнітивні викривлення.
Далеко за прикладом ходити не треба: у січні 2021 року акції занепалої мережі магазинів відеоігор GameStop раптово злетіли до небес, наче герої антиутопії вирішили перевірити, чи здатна колективна віра творити фінансові дива. Ця епопея нагадувала бунт «маленьких» інвесторів проти титанів Волл-стріт: натовп ентузіастів, які спілкувалися на форумі WallStreetBets, вирішив провчити хедж-фонди, що поставили мільйони проти GameStop. Символічно, що ареною став сервіс із назвою Robinhood — ніби легенда про Робін Гуда ожила в цифровому Шервудському лісі.
Щоправда, як це часто буває, казка обернулась прозою: багато хто з новоявлених Робін Гудів зазнали збитків, а великі гравці все одно знайшли спосіб отримати зиск з хаосу. Це була наче сучасна адаптація історичних хронік Чарльза Маккея про «безумства юрби» — тільки замість тюльпанів і Міссісіпської компанії на сцені з’явилися інтернет-меми й хештеги в соцмережах. Як писав сам Маккей: «Цілі суспільства раптово зосереджують увагу на одному об’єкті й божеволіють, женучись за ним, поки не з’явиться нова, ще більш захоплива примха».
Варто зазначити й інше: навіть ті, хто раніше не мав жодного стосунку до інвестицій, раптом заговорили про швидке збагачення. Люди, вкрай далекі від цієї індустрії, почали міркувати про перспективи криптовалют і «фундаментальні» характеристики мем-коїнів. А дехто навіть вмудрявся купувати за мільйони картинки з мавпами в мережі (NFT), де право власності на цифровий малюнок цінувалося як старовинний шедевр. Гоголь, мабуть, усміхнувся б у труні: його Чичиков, який скуповував мертві душі, й не мріяв, що через два століття люди торгуватимуть такими ж ефемерними активами.
Недарма в середовищі трейдерів жартують: якщо навколо — від студента до пенсіонера — всі обговорюють акції та монети, чекай ринкового похмілля. У XXI столітті замість ринкової площі — точка збору в Reddit і Twitter (X), але суть залишається та сама: людська психіка лишається вірною собі.
Звісно ж, усі ці хибні уявлення не випадкові. Психологи й економісти давно дали назви подібним помилкам мислення. Когнітивні викривлення — це систематичні збої нашого сприйняття й міркувань, які часом керують поведінкою інвесторів набагато сильніше, ніж холодний розрахунок. Візьмемо, наприклад, ефект Даннінга — Крюґера. У концептуальному сенсі його можна пояснити гранично просто: «Ти не можеш усвідомити, що безграмотний, не маючи принаймні елементарної грамотності».
У період пандемічного брокерського буму, коли мільйони людей, замкнені вдома, спрямували накопичену нудьгу (а дехто ще й отримані «вертолітні» гроші) на гру в інвестиції, з'явилася маса новачків, які після кількох вдалих угод відчували себе фінансовими геніями. Варто було акціям на загальному підйомі — в безпрецедентному ралі 2020–2021 років, підживленому «монетарним наркотичним угаром» — зрости на десятки відсотків (а тоді зростало майже все підряд), як новоспечені «гуру» ринків приписували свій успіх власному таланту. Чимало було гучних заяв від інвесторів, що дехто з них «інвестує краще за самого Баффета», обираючи акції ледь не навмання — настільки легко давалася прибутковість, що успіх здавався гарантованим.
Класичний ефект Даннінга — Крюґера: що менше реальних знань, то вища самовпевненість. Ринок, звичайно ж, швидко вніс корективи: коли у 2022 році тренд змінився на ведмежий, багато з тих, хто хизувався перемогами, раптом виявили, що їхні портфелі стрімко тануть, а стратегії — зовсім не такі вже й досконалі. Але до цієї отрезвляючої точки вони встигли наробити чимало дурниць, сп’янілі уявною невразливістю. І справді: як колись дотепно зауважив Джон Мейнард Кейнс, ринки можуть залишатися ірраціональними довше, ніж ви — платоспроможним.
Та пастки мислення проявляються не лише в переоцінці себе. Велику роль відіграють і очікування з боку оточення. Ефект Пігмаліона (він же ефект Розенталя, він же самореалізуючеся пророцтво) передбачає, що люди здатні виправдовувати покладені на них сподівання — високі очікування справді можуть поліпшувати результати. У вируючих онлайн-спільнотах інвесторів нерідко можна побачити, як натовп з захватом підтримує «своїх» героїв. Варто комусь із аматорів влучити в тренд — і його вже проголошують генієм трейдингу. Колективне натхнення діє як самореалізуючеся пророцтво: повіривши у свій дар, такий герой мемного ринку міг деякий час і справді діяти сміливіше й вдаліше.
На жаль, ринок не знає жалю — коли фортуна відверталася, вчорашні тріумфатори так само стрімко поверталися на грішну землю. Але момент колективної ілюзії все ж показовий: спільна віра в диво здатна на мить дати крила окремому гравцеві. Та є й зворотна сторона — ефект Голема: якщо заздалегідь вважати людину неспроможною й приреченою на поразку, вона мимоволі починає відповідати цим очікуванням. Коли роздрібних новачків зневажливо називають «дурними грошима», частина з них справді, утративши впевненість, ухвалює невигідні рішення — фактично виправдовуючи нав’язану бірку.
Є й інші витончені пастки. Наприклад, наше вперте небажання визнати поразку. Якщо вкладено гроші, час або гордість — важко розстатися з програшною позицією: ми продовжуємо живити її ресурсами в надії на розв’язку на свою користь. Так проявляється ефект Конкорда (ескалація зобов’язань), названий на честь відомого авіапроєкту Concorde, який був збитковим, але фінансування все одно тривало. На біржі це виливається в поведінку: «вкину ще добрі гроші за поганими».
Пригадую власний досвід: якось, спостерігаючи падіння акцій, які вперто не хотів продавати собі у збиток, я лише докуповував ще — усереднюючи позицію, як мені тоді здавалося, а по суті — збільшуючи ставку в програшній грі. Подібно до героя повісті Достоєвського «Гравець», який після низки невдач бере ще грошей, щоб відігратися, я був у полоні ілюзії, що завзятість і додаткові вкладення магічно розгорнуть тренд на мою користь. Звісно ж, дива не сталося — лише втрати зросли.
Особливо масово цей ефект проявився на крипторинку у 2022 році: тисячі приватних інвесторів відмовлялися продавати стрімко дешевіючі токени, вперто повторюючи мемну мантру «HODL» — мовляв, треба просто дочекатися, і все знову виросте. Багато з цих стоїків у підсумку спостерігали, як їхні віртуальні скарби майже повністю знецінилися — так і не наважившись вийти та зафіксувати падіння. Ця пастка небезпечна не лише окремим трейдерам: компанії й уряди також часто в неї потрапляють, продовжуючи фінансувати провальні проєкти замість того, щоби вчасно вийти.
Не варто забувати і про оманливість підсумкової картини, яку ми спостерігаємо. З неї часто випадає те, що не видно на поверхні. Так звана помилка вижилого — ще одне когнітивне упередження, особливо підступне у фінансах. Ми бачимо успіхи небагатьох щасливчиків і на їхньому прикладі робимо висновки, забуваючи про легіони тих, хто зазнав поразки, — про них історія мовчить. Згадаймо, як наприкінці 1990-х захоплено фінансували будь-який стартап із «.com» у назві: Amazon та eBay пережили той бум, а Pets.com, Webvan та сотні інших зникли без сліду — та нині говорять лише про тих, хто вижив. У соцмережах на очах у всіх — щасливчики, які подвоїли капітал завдяки вдалим інвестиціям, а ті, хто втратив гроші, здебільшого зализують рани мовчки. У часи криптобуму щодня з’являлися історії про хлопця, який перетворив тисячу доларів на мільйон, — і майже ніде не було згадок про сотні інших, хто на тій же хвилі втратив останні заощадження. Такий ефект викривлює наше сприйняття ризику: якщо довкола стільки історій успіху, то й мені пощастить — думає молодий інвестор. Але він не знає, що перед ним лише верхівка айсберга.
Пригадується класичний приклад часів Другої світової війни: інженери бронезахисту спочатку вивчали літаки, які поверталися з завдань, і укріплювали ті місця, де було найбільше пробоїн — поки не усвідомили, що справжні вразливості ховаються там, куди влучали снаряди в тих машинах, які не повернулися. Так само і у фінансах: про стратегії переможців знає кожен, тоді як досвід тих, хто програв, — невидимий, але не менш важливий.
Додайте до цього ефект підтвердження: інформаційне середовище підлаштовується під наші погляди. Алгоритми соцмереж і наша вибірковість самі собою забезпечують, що «бики» читають здебільшого оптимістичні прогнози, а «ведмеді» — переважно апокаліптичні. Кожен ще раз переконується, що правда — на його боці.
Треба сказати, що в 2020-х у молодого покоління були й свої причини для скепсису. Вони бачили, як під час глобальної кризи 2008 року держави рятували гігантські банки ціною мільярдів, у той час як звичайні сім’ї втрачали домівки через іпотечні борги. Після цього довіра до фінансової системи була підірвана. Економічна реальність тиснула: ціни на житло — космічні, стабільна кар’єра — рідкість, пенсійні гарантії — туманні. Багато 20–30-річних відчувають, що гра за старими правилами невигідна: збирати на квартиру пів життя, економити на всьому — а в чому сенс? Але сучасна молодь не має ані часу, ані ресурсів у надлишку, і чекати десятиліттями на примарні дивіденди від консервативних стратегій їй не хочеться. Звідси й готовність кидатися у ризиковані авантюри — будь то криптовалюти чи ті самі мем-акції — з установкою «пан або пропав». Це своєрідний бунт покоління проти обставин: коли шанси накопичити традиційними методами мізерні, спокуса випробувати долю стає дуже великою, навіть якщо розум каже протилежне.
Докладніше про це написано в есе на тему фінансового нігілізму.
Іронія в тому, що лише у XXI столітті класична наука остаточно визнала, наскільки ірраціональною є людина на ринку: психолог Даніель Канеман отримав Нобелівську премію за дослідження когнітивних викривлень і поведінкової економіки, що стало офіційним підтвердженням — Homo economicus більше міф, ніж реальність. У підсумку когнітивні викривлення справляють колосальний вплив на поведінку учасників ринку. Вони здатні перетворювати розумних за інших обставин людей на азартних гравців, підмінювати аналіз ейфорією, а обережність — сліпою вірою в удачу.
Цифрова епоха лише підсилила цей ефект: інформація поширюється миттєво, натовпи координуються в соцмережах, а застосунки перетворюють інвестування на відеогру — яскрава графіка, віртуальне «конфеті» за вдалу угоду, навіть лотерейні бонуси у вигляді акцій для новачків — усе це спрямоване на те, щоб розпалити азарт. Такі механіки натискають на психологічні «кнопки», про існування яких писав ще Павлов, а тепер уміло використовують маркетологи фінтех-компаній.
Дивлячись на сучасний фінансовий театр абсурду, мимоволі згадуєш Альбера Камю з його ідеєю пошуку сенсу у позбавленому розуму світі. Покоління, замкнене на карантині та вирощене в епосі постійної невизначеності, кидається у біржову гру, немов в екзистенційний бунт — намагаючись здобути контроль або хоча б відчути гостре відчуття життя там, де панує хаос цифр. Подібно до сізіфової праці, ці інвестори знову й знову вкочують камінь надії на вершину фінансового пагорба — лише для того, щоб черговий обвал знову скотив його вниз. Абсурд? Можливо. Але, як писав Камю, усвідомлення абсурдності не звільняє нас від необхідності жити — а отже, не скасовує й потреби боротися та шукати власний сенс, навіть штовхаючи камінь, що неминуче покотиться назад.
Утім, мабуть, найточніше про нашу ситуацію сказав Фрідріх Ніцше: «Безумство в індивіда — рідкість, а у груп, партій, народів і епох — правило». Колективне захоплення, масовий порив — звичний стан людства: варто лише на мить з’явитися надії на легкий зиск або дивовижне спасіння — і спрацьовує страх упустити вигоду (той самий FOMO), після чого нові натовпи кидаються в перегони, підкоряючись усе тому ж давньому стадному інстинкту.
Що ж, можливо, усвідомлення цієї нашої ірраціональної природи — вже половина шляху до того, аби не стати її черговою жертвою.
Поширена думка, що фінансова індустрія стоїть на строгих, вивірених рішеннях, підкріплених знаннями з академічних фінансів і приправлених багатофакторними математичними моделями, а для того, щоб мати бодай частку успіху в цій сфері, необхідно оволодіти всіма згаданими навичками. Це лише частково правда. Насамперед потрібно вміти виявляти й долати когнітивні викривлення.
Невелика історична довідка
Історія пам’ятає безумства натовпу, що не раз і не двічі сколихували фінансові засади. Ще три століття тому в Голландії один тюльпан міг коштувати як будинок, а в XIX столітті по обидва боки Атлантики гули залізничні та «судноплавні» бульбашки. Сьогодні ж, у добу цифрової могутності, здавалося б, ми маємо достатньо просвіти й інформації, але та сама ірраціональність проявляється в новому обличчі.Далеко за прикладом ходити не треба: у січні 2021 року акції занепалої мережі магазинів відеоігор GameStop раптово злетіли до небес, наче герої антиутопії вирішили перевірити, чи здатна колективна віра творити фінансові дива. Ця епопея нагадувала бунт «маленьких» інвесторів проти титанів Волл-стріт: натовп ентузіастів, які спілкувалися на форумі WallStreetBets, вирішив провчити хедж-фонди, що поставили мільйони проти GameStop. Символічно, що ареною став сервіс із назвою Robinhood — ніби легенда про Робін Гуда ожила в цифровому Шервудському лісі.
Щоправда, як це часто буває, казка обернулась прозою: багато хто з новоявлених Робін Гудів зазнали збитків, а великі гравці все одно знайшли спосіб отримати зиск з хаосу. Це була наче сучасна адаптація історичних хронік Чарльза Маккея про «безумства юрби» — тільки замість тюльпанів і Міссісіпської компанії на сцені з’явилися інтернет-меми й хештеги в соцмережах. Як писав сам Маккей: «Цілі суспільства раптово зосереджують увагу на одному об’єкті й божеволіють, женучись за ним, поки не з’явиться нова, ще більш захоплива примха».
Варто зазначити й інше: навіть ті, хто раніше не мав жодного стосунку до інвестицій, раптом заговорили про швидке збагачення. Люди, вкрай далекі від цієї індустрії, почали міркувати про перспективи криптовалют і «фундаментальні» характеристики мем-коїнів. А дехто навіть вмудрявся купувати за мільйони картинки з мавпами в мережі (NFT), де право власності на цифровий малюнок цінувалося як старовинний шедевр. Гоголь, мабуть, усміхнувся б у труні: його Чичиков, який скуповував мертві душі, й не мріяв, що через два століття люди торгуватимуть такими ж ефемерними активами.
Недарма в середовищі трейдерів жартують: якщо навколо — від студента до пенсіонера — всі обговорюють акції та монети, чекай ринкового похмілля. У XXI столітті замість ринкової площі — точка збору в Reddit і Twitter (X), але суть залишається та сама: людська психіка лишається вірною собі.
Звісно ж, усі ці хибні уявлення не випадкові. Психологи й економісти давно дали назви подібним помилкам мислення. Когнітивні викривлення — це систематичні збої нашого сприйняття й міркувань, які часом керують поведінкою інвесторів набагато сильніше, ніж холодний розрахунок. Візьмемо, наприклад, ефект Даннінга — Крюґера. У концептуальному сенсі його можна пояснити гранично просто: «Ти не можеш усвідомити, що безграмотний, не маючи принаймні елементарної грамотності».
У період пандемічного брокерського буму, коли мільйони людей, замкнені вдома, спрямували накопичену нудьгу (а дехто ще й отримані «вертолітні» гроші) на гру в інвестиції, з'явилася маса новачків, які після кількох вдалих угод відчували себе фінансовими геніями. Варто було акціям на загальному підйомі — в безпрецедентному ралі 2020–2021 років, підживленому «монетарним наркотичним угаром» — зрости на десятки відсотків (а тоді зростало майже все підряд), як новоспечені «гуру» ринків приписували свій успіх власному таланту. Чимало було гучних заяв від інвесторів, що дехто з них «інвестує краще за самого Баффета», обираючи акції ледь не навмання — настільки легко давалася прибутковість, що успіх здавався гарантованим.
Класичний ефект Даннінга — Крюґера: що менше реальних знань, то вища самовпевненість. Ринок, звичайно ж, швидко вніс корективи: коли у 2022 році тренд змінився на ведмежий, багато з тих, хто хизувався перемогами, раптом виявили, що їхні портфелі стрімко тануть, а стратегії — зовсім не такі вже й досконалі. Але до цієї отрезвляючої точки вони встигли наробити чимало дурниць, сп’янілі уявною невразливістю. І справді: як колись дотепно зауважив Джон Мейнард Кейнс, ринки можуть залишатися ірраціональними довше, ніж ви — платоспроможним.
Та пастки мислення проявляються не лише в переоцінці себе. Велику роль відіграють і очікування з боку оточення. Ефект Пігмаліона (він же ефект Розенталя, він же самореалізуючеся пророцтво) передбачає, що люди здатні виправдовувати покладені на них сподівання — високі очікування справді можуть поліпшувати результати. У вируючих онлайн-спільнотах інвесторів нерідко можна побачити, як натовп з захватом підтримує «своїх» героїв. Варто комусь із аматорів влучити в тренд — і його вже проголошують генієм трейдингу. Колективне натхнення діє як самореалізуючеся пророцтво: повіривши у свій дар, такий герой мемного ринку міг деякий час і справді діяти сміливіше й вдаліше.
На жаль, ринок не знає жалю — коли фортуна відверталася, вчорашні тріумфатори так само стрімко поверталися на грішну землю. Але момент колективної ілюзії все ж показовий: спільна віра в диво здатна на мить дати крила окремому гравцеві. Та є й зворотна сторона — ефект Голема: якщо заздалегідь вважати людину неспроможною й приреченою на поразку, вона мимоволі починає відповідати цим очікуванням. Коли роздрібних новачків зневажливо називають «дурними грошима», частина з них справді, утративши впевненість, ухвалює невигідні рішення — фактично виправдовуючи нав’язану бірку.
Є й інші витончені пастки. Наприклад, наше вперте небажання визнати поразку. Якщо вкладено гроші, час або гордість — важко розстатися з програшною позицією: ми продовжуємо живити її ресурсами в надії на розв’язку на свою користь. Так проявляється ефект Конкорда (ескалація зобов’язань), названий на честь відомого авіапроєкту Concorde, який був збитковим, але фінансування все одно тривало. На біржі це виливається в поведінку: «вкину ще добрі гроші за поганими».
Пригадую власний досвід: якось, спостерігаючи падіння акцій, які вперто не хотів продавати собі у збиток, я лише докуповував ще — усереднюючи позицію, як мені тоді здавалося, а по суті — збільшуючи ставку в програшній грі. Подібно до героя повісті Достоєвського «Гравець», який після низки невдач бере ще грошей, щоб відігратися, я був у полоні ілюзії, що завзятість і додаткові вкладення магічно розгорнуть тренд на мою користь. Звісно ж, дива не сталося — лише втрати зросли.
Особливо масово цей ефект проявився на крипторинку у 2022 році: тисячі приватних інвесторів відмовлялися продавати стрімко дешевіючі токени, вперто повторюючи мемну мантру «HODL» — мовляв, треба просто дочекатися, і все знову виросте. Багато з цих стоїків у підсумку спостерігали, як їхні віртуальні скарби майже повністю знецінилися — так і не наважившись вийти та зафіксувати падіння. Ця пастка небезпечна не лише окремим трейдерам: компанії й уряди також часто в неї потрапляють, продовжуючи фінансувати провальні проєкти замість того, щоби вчасно вийти.
Не варто забувати і про оманливість підсумкової картини, яку ми спостерігаємо. З неї часто випадає те, що не видно на поверхні. Так звана помилка вижилого — ще одне когнітивне упередження, особливо підступне у фінансах. Ми бачимо успіхи небагатьох щасливчиків і на їхньому прикладі робимо висновки, забуваючи про легіони тих, хто зазнав поразки, — про них історія мовчить. Згадаймо, як наприкінці 1990-х захоплено фінансували будь-який стартап із «.com» у назві: Amazon та eBay пережили той бум, а Pets.com, Webvan та сотні інших зникли без сліду — та нині говорять лише про тих, хто вижив. У соцмережах на очах у всіх — щасливчики, які подвоїли капітал завдяки вдалим інвестиціям, а ті, хто втратив гроші, здебільшого зализують рани мовчки. У часи криптобуму щодня з’являлися історії про хлопця, який перетворив тисячу доларів на мільйон, — і майже ніде не було згадок про сотні інших, хто на тій же хвилі втратив останні заощадження. Такий ефект викривлює наше сприйняття ризику: якщо довкола стільки історій успіху, то й мені пощастить — думає молодий інвестор. Але він не знає, що перед ним лише верхівка айсберга.
Пригадується класичний приклад часів Другої світової війни: інженери бронезахисту спочатку вивчали літаки, які поверталися з завдань, і укріплювали ті місця, де було найбільше пробоїн — поки не усвідомили, що справжні вразливості ховаються там, куди влучали снаряди в тих машинах, які не повернулися. Так само і у фінансах: про стратегії переможців знає кожен, тоді як досвід тих, хто програв, — невидимий, але не менш важливий.
Додайте до цього ефект підтвердження: інформаційне середовище підлаштовується під наші погляди. Алгоритми соцмереж і наша вибірковість самі собою забезпечують, що «бики» читають здебільшого оптимістичні прогнози, а «ведмеді» — переважно апокаліптичні. Кожен ще раз переконується, що правда — на його боці.
Треба сказати, що в 2020-х у молодого покоління були й свої причини для скепсису. Вони бачили, як під час глобальної кризи 2008 року держави рятували гігантські банки ціною мільярдів, у той час як звичайні сім’ї втрачали домівки через іпотечні борги. Після цього довіра до фінансової системи була підірвана. Економічна реальність тиснула: ціни на житло — космічні, стабільна кар’єра — рідкість, пенсійні гарантії — туманні. Багато 20–30-річних відчувають, що гра за старими правилами невигідна: збирати на квартиру пів життя, економити на всьому — а в чому сенс? Але сучасна молодь не має ані часу, ані ресурсів у надлишку, і чекати десятиліттями на примарні дивіденди від консервативних стратегій їй не хочеться. Звідси й готовність кидатися у ризиковані авантюри — будь то криптовалюти чи ті самі мем-акції — з установкою «пан або пропав». Це своєрідний бунт покоління проти обставин: коли шанси накопичити традиційними методами мізерні, спокуса випробувати долю стає дуже великою, навіть якщо розум каже протилежне.
Докладніше про це написано в есе на тему фінансового нігілізму.
Іронія в тому, що лише у XXI столітті класична наука остаточно визнала, наскільки ірраціональною є людина на ринку: психолог Даніель Канеман отримав Нобелівську премію за дослідження когнітивних викривлень і поведінкової економіки, що стало офіційним підтвердженням — Homo economicus більше міф, ніж реальність. У підсумку когнітивні викривлення справляють колосальний вплив на поведінку учасників ринку. Вони здатні перетворювати розумних за інших обставин людей на азартних гравців, підмінювати аналіз ейфорією, а обережність — сліпою вірою в удачу.
Цифрова епоха лише підсилила цей ефект: інформація поширюється миттєво, натовпи координуються в соцмережах, а застосунки перетворюють інвестування на відеогру — яскрава графіка, віртуальне «конфеті» за вдалу угоду, навіть лотерейні бонуси у вигляді акцій для новачків — усе це спрямоване на те, щоб розпалити азарт. Такі механіки натискають на психологічні «кнопки», про існування яких писав ще Павлов, а тепер уміло використовують маркетологи фінтех-компаній.
Дивлячись на сучасний фінансовий театр абсурду, мимоволі згадуєш Альбера Камю з його ідеєю пошуку сенсу у позбавленому розуму світі. Покоління, замкнене на карантині та вирощене в епосі постійної невизначеності, кидається у біржову гру, немов в екзистенційний бунт — намагаючись здобути контроль або хоча б відчути гостре відчуття життя там, де панує хаос цифр. Подібно до сізіфової праці, ці інвестори знову й знову вкочують камінь надії на вершину фінансового пагорба — лише для того, щоб черговий обвал знову скотив його вниз. Абсурд? Можливо. Але, як писав Камю, усвідомлення абсурдності не звільняє нас від необхідності жити — а отже, не скасовує й потреби боротися та шукати власний сенс, навіть штовхаючи камінь, що неминуче покотиться назад.
Утім, мабуть, найточніше про нашу ситуацію сказав Фрідріх Ніцше: «Безумство в індивіда — рідкість, а у груп, партій, народів і епох — правило». Колективне захоплення, масовий порив — звичний стан людства: варто лише на мить з’явитися надії на легкий зиск або дивовижне спасіння — і спрацьовує страх упустити вигоду (той самий FOMO), після чого нові натовпи кидаються в перегони, підкоряючись усе тому ж давньому стадному інстинкту.
Що ж, можливо, усвідомлення цієї нашої ірраціональної природи — вже половина шляху до того, аби не стати її черговою жертвою.
