Я боюся зійти на межу самоти,
де немає вже шансу тебе віднайти.
Що колись обернеться в тишу твій сміх,
І лиш спогад далекий торкатиме втік.
Я щодня прокручую в думці картину:
як прощання накриє мов чорна хмарина.
Наче тінь невідступно за мною іде,
забирає повітря й надію жене.
Я не знаю, чи відбудеться, чи це лиш думки,
Та тривога глибоко горить у мені.
Мов вода під кригою рине й шумить,
І ніхто цю загрозу не може спинить.
Бо вже відчувала падіння без краю,
там, де серце втрачає усе, що тримало.
Де у темряві довго шукала я світ,
де немає вже шансу тебе віднайти.
Що колись обернеться в тишу твій сміх,
І лиш спогад далекий торкатиме втік.
Я щодня прокручую в думці картину:
як прощання накриє мов чорна хмарина.
Наче тінь невідступно за мною іде,
забирає повітря й надію жене.
Я не знаю, чи відбудеться, чи це лиш думки,
Та тривога глибоко горить у мені.
Мов вода під кригою рине й шумить,
І ніхто цю загрозу не може спинить.
Бо вже відчувала падіння без краю,
там, де серце втрачає усе, що тримало.
Де у темряві довго шукала я світ,
