Слова безмовні на плиті гранітній,
Які так хочеться до серця пригорнути.
Синочки й дочки голуби тендітні,
Які могли б іще між нас побути.
Війна кривава крила розпустила.
Чорнені крила горя та розрухи.
І кров’ю нашу землю окропила,
І у молитві ми складаєм руки.
Слова безмовні в душу промовляють.
Шепочуть тихо, щоби не злякати,
Щоб заглушити біль оту сердечну,
Яка ножем встромляється між ґрати.
Слова безмовні в погляді застигли…
Ми кожну букву чітко закарбуємо…
Синочки наші додадуть нам сили
Ми їхню поміч з вічності відчуємо…
Які так хочеться до серця пригорнути.
Синочки й дочки голуби тендітні,
Які могли б іще між нас побути.
Війна кривава крила розпустила.
Чорнені крила горя та розрухи.
І кров’ю нашу землю окропила,
І у молитві ми складаєм руки.
Слова безмовні в душу промовляють.
Шепочуть тихо, щоби не злякати,
Щоб заглушити біль оту сердечну,
Яка ножем встромляється між ґрати.
Слова безмовні в погляді застигли…
Ми кожну букву чітко закарбуємо…
Синочки наші додадуть нам сили
Ми їхню поміч з вічності відчуємо…
