Шляху життя не бачу сенсу —
струною обірваний кінець.
В безодні вічності блукаю,
в портреті бачу — я митець.
На шквал туманів бачу мрії,
нездійснені моїм життям.
Вони прозорі, як надії,
в яких я їх всі поховав.
Всі спогади мої — розбиті,
по шкірі вдарили, як скло.
Хотілось би мені забутись,
не бачити чорне нутро.
Я сам себе ненавиджу —
картинка не в кіно.
Ніщо мене не радує —
струною обірваний кінець.
В безодні вічності блукаю,
в портреті бачу — я митець.
На шквал туманів бачу мрії,
нездійснені моїм життям.
Вони прозорі, як надії,
в яких я їх всі поховав.
Всі спогади мої — розбиті,
по шкірі вдарили, як скло.
Хотілось би мені забутись,
не бачити чорне нутро.
Я сам себе ненавиджу —
картинка не в кіно.
Ніщо мене не радує —
