Alin4kDoDo
Леди
Учені виявили в Сірчаній печері найбільше павутиння у світі, де в непроглядній темряві мешкає 111 тис. павукоподібних. Ця печера розташована глибоко під землею на албансько-грецькому кордоні.
За словами дослідників, така незвичайна колонія являє собою величезну павутину, яка була сплетена в найтемнішому відрізку печери. Площа цієї павутини становить 106 квадратних метрів, вона тягнеться вздовж однієї зі стін вузького проходу з низькою стелею. По суті, павутина є клаптиковою ковдрою з тисяч окремих лійкоподібних павутин
Керівник дослідження з Угорського університету Трансільванії Іштван Урак каже, що це перше свідчення колоніального способу життя двох поширених видів павуків. І мабуть, це найдовша павутина у світі.
Світ природи все ще приховує в собі незліченну безліч сюрпризів", — каже Урак.
Воронковий ткач у павутині Сірчаної печери
Павучий мегаполіс розташовується в Сірчаній печері, в якій утворюється сірчана кислота під час окислення сірководню в ґрунтових водах.
Учені з'ясували, що в цій колонії мешкає два види павуків: лійковий ткач домашній (Tegenaria domestica) і павук-птахоїд Prinerigone vagans. Це найбільша колонія з коли-небудь зареєстрованих, і раніше вчені навіть не підозрювали, що ці види павуків можуть співпрацювати один з одним.
Відомо, що лійкові ткачі та P. vagans часто селяться поблизу людських осель, але така їхня взаємодія є унікальною.
Площа павутини становить 106 квадратних метрів
Фото: Urak et al. 2025, Subterranean Biology (CC BY 4.0)
Вчені зазвичай очікують, що лійчасті ткачі полюватимуть на P. vagans, але нестача світла в печері може погіршити зір павуків.
Замість цього павуки їдять мошок, які харчуються білими мікробними біоплівками. Через Сірчану печеру протікає багатий на сірку струмок, що живиться природними джерелами, який наповнює печеру сірководнем і допомагає виживати мікробам, мошкам та їхнім хижакам.
Таким чином багата сіркою дієта робить мікробіоми павуків більш різноманітними, ніж у їхніх побратимів з поверхні.
Молекулярний аналіз показав, що павуки з печери генетично відрізнялися від своїх родичів. Це свідчить про те, що комахи адаптувалися до свого незвичайного середовища проживання.
"Часто ми думаємо, що знаємо вид повністю, що знаємо про нього все, але несподівані відкриття все одно трапляються. Деякі види демонструють дивовижну генетичну пластичність, яка зазвичай проявляється тільки в екстремальних умовах. Такі умови можуть викликати поведінку, яка не спостерігається за "нормальних" обставин", — підсумували вчені.
