Немов вогонь, що в погляді палає,
І доторк твій – пекуча, солодка мить.
Це пристрасть, що не знає меж і краю,
І серце рветься наче нить.
Ми дихаємо, наче в забутті,
Цим почуттям, що нам не осягнути.
Бо знаємо: не бути нам у майбутті,
Лиш біль, що судилось відчути.
І страх стискає горло, ніби лещата,
Коли рука торкається руки.
Це знання гірке – ніколи не зібрати
Розбитих мрій, розірваних рядків.
Невідворотно йдемо до кінця,
Де порожнеча й тиша замість слів.
І подих мій – лише журба свинця,
Що важко падає в бездонну глиб.
І доторк твій – пекуча, солодка мить.
Це пристрасть, що не знає меж і краю,
І серце рветься наче нить.
Ми дихаємо, наче в забутті,
Цим почуттям, що нам не осягнути.
Бо знаємо: не бути нам у майбутті,
Лиш біль, що судилось відчути.
І страх стискає горло, ніби лещата,
Коли рука торкається руки.
Це знання гірке – ніколи не зібрати
Розбитих мрій, розірваних рядків.
Невідворотно йдемо до кінця,
Де порожнеча й тиша замість слів.
І подих мій – лише журба свинця,
Що важко падає в бездонну глиб.
