RanGe_LoveR
Пользователь
Мультикультурність — це те, чим славиться Одеса вже упродовж кількох століть, та це поняття російська пропаганда спотворила на власний лад. рф підміняє тезу: «Одеса — українська, але багатокультурна» на «Одеса — не зовсім Україна, вона особлива». Одеса не «стала Україною» з набуттям незалежності — вона нею була, є і буде.
Про те, як росія намагалася стерти звʼязок Одеси з Україною — у спільному матеріалі «Море Людей» та Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Попри свою унікальність, десятиліттями кладовище лишалося без охорони та уваги з боку держави. Як розповів керівник Південного регіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергій Гуцалюк, у 1990-х роках цвинтар опинився під загрозою знищення — на цій території планували звести склади.
Утім, завдяки зусиллям краєзнавця Романа Шувалова та небайдужих одеситів вдалося відстояти кладовище. Відтоді громадські активісти опікуються його впорядкуванням. Тільки в березні 2021 року козацьке кладовище офіційно отримало статус пам’ятки історії місцевого значення.
Будинки буквально врізали в скелю. Нижні шари — це і є те саме «пильне каміння», яке видобували. Таку назву воно отримало через те, що його не ламали, а саме пиляли — спеціальними англійськими пилками.
Зараз ці приміщення в жахливому стані. Хоча, як наголошує історик, це унікальні пам’ятки народної архітектури. Зараз, на жаль, це притулок для безхатченків і місце, де просто скидають сміття.
Про те, як росія намагалася стерти звʼязок Одеси з Україною — у спільному матеріалі «Море Людей» та Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Козацьке кладовище
На північному заході Одеси розташоване одне з найдавніших місць пам’яті півдня України — козацьке кладовище, яке називають Сотниківським. Саме тут понад два століття тому ховали козаків — засновників слободи та перших мешканців регіону. Це місце — згадка про те як формувалась Одеса ще до її офіційного «заснування» катериною ІІ у 1794 році.Попри свою унікальність, десятиліттями кладовище лишалося без охорони та уваги з боку держави. Як розповів керівник Південного регіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергій Гуцалюк, у 1990-х роках цвинтар опинився під загрозою знищення — на цій території планували звести склади.
Утім, завдяки зусиллям краєзнавця Романа Шувалова та небайдужих одеситів вдалося відстояти кладовище. Відтоді громадські активісти опікуються його впорядкуванням. Тільки в березні 2021 року козацьке кладовище офіційно отримало статус пам’ятки історії місцевого значення.
Печерні будинки на Шкодовій горі
Це були житла каменярів — часто нащадків українських запорожців, селян. Численні поклади пиляного вапняку забезпечили козаків та їхніх нащадків роботою — добуту породу тоді використовували для спорудження будинків в Одесі. У таких оселях люди не тільки жили, а і працювали — у більшості є виходи в одеські катакомби.Будинки буквально врізали в скелю. Нижні шари — це і є те саме «пильне каміння», яке видобували. Таку назву воно отримало через те, що його не ламали, а саме пиляли — спеціальними англійськими пилками.
За радянських часів людей почали виселяти зі скеляних осель — найбільше після Другої світової війни. Це призвело до їх поступової руйнації. Після виселення ці будинки, які до того були вже частково аварійними, почали завалюватися ще більше.
Зараз ці приміщення в жахливому стані. Хоча, як наголошує історик, це унікальні пам’ятки народної архітектури. Зараз, на жаль, це притулок для безхатченків і місце, де просто скидають сміття.
