RanGe_LoveR
Пользователь
Деякі джерела енергії мають приставку «зелена». Звернімося до мережі за визначенням цього терміна й отримаємо цікаве його тлумачення: «Зелена енергетика — це виробництво енергії з відновлюваних джерел, що мають мінімальний негативний вплив на навколишнє середовище, на відміну від традиційних, які часто супроводжуються викидами шкідливих речовин і руйнуванням екосистем». Але такі термін і твердження можуть спотворювати реальний стан справ в енергетиці. Важливо розібратися, що саме означає «зелена енергія».
Якщо під «зеленою» мається на увазі відсутність викидів парникових газів, тоді потрібно враховувати повний вуглецевий слід джерела енергії, включаючи процеси видобутку, транспортування та виробництва. Наприклад, виготовлення, встановлення, експлуатація та демонтаж вітрових турбін і сонячних панелей супроводжуються викидами парникових газів. Сталь, цемент, пластик та кремній є критично важливими матеріалами для цих технологій, але їхнє виробництво дуже енергоємне. Близько 70% світової сталі виготовляється з залізної руди за технологією, що базується на використанні вугілля. Видобуток кремнію та його перетворення на сонячні елементи також супроводжується викидами, адже потребує високотемпературних печей, що живляться газом або вугіллям.
Видобуток критично важливих мінералів, таких як мідь, літій, нікель і кобальт, які використовуються у вітрових турбінах, сонячних панелях і літій-іонних батареях, потребує масштабного гірничого виробництва — процесу, що спричиняє значні викиди парникових газів. Не кажучи вже про відходи, що виникають під час видобутку та переробки цих критичних мінералів, які не так легко утилізувати.
Часто забувають про транспортування критичних матеріалів від місця видобутку до переробки, а потім до виробництва кінцевого продукту. Це енергоємний процес, що потребує значних обсягів викопного палива. Наприклад, кобальт, який видобувають у Демократичній Республіці Конго, спочатку перевозять до порту потягами або вантажівками, далі транспортують танкерами через океан до фабрик з переробки. Наразі немає альтернатив транспорту на вуглеводнях, здатного забезпечити такі обсяги перевезень.
Електрифікацію всього часто подають як шлях до «зеленого» майбутнього. Та цей шлях усе частіше блокується «культурними» війнами навколо енергетичного переходу та кліматичних змін. 2024 рік приніс рекордне виробництво електроенергії з вугілля — найвище за всю історію. Як наслідок, глобальні викиди CO₂ від вугільних електростанцій також сягнули історичного максимуму, і очікується, що в 2025-му, на тлі зростання енергоспоживання, рівень буде ще вищим.
З 2010 року світовий попит на електроенергію зростав майже вдвічі швидше, ніж загальне енергоспоживання. Ця тенденція, ймовірно, збережеться через стрімкий розвиток енергоємних технологій, як-от дата-центри та штучний інтелект, і загальне зростання економік. Паралельно змінюється структура виробництва електроенергії. Замість традиційних, надійних джерел, тобто атомних станцій, вугільних ТЕС та великих ГЕС, дедалі більше покладаються на погодозалежні джерела: сонячну (нещодавно посіла 4-те місце серед інших джерел) та вітрову енергетику.
Вітрові турбіни працюють 20–25 років, сонячні панелі до 30. За прогнозами The New York Times, до 2050 року накопичиться понад 43 млн тонн лопатей турбін, виготовлених із композитів, що практично не піддаються переробці. Водночас, за даними IRENA, щороку у світі утворюватиметься 60–78 млн тонн відпрацьованих сонячних панелей, які містять свинець, кадмій та інші токсичні речовини, що часто класифікуються як небезпечні відходи.
Акумулятори — це окрема історія: літій-іонні батареї, як у Tesla чи BYD, містять вибухонебезпечні матеріали й становлять серйозний виклик для утилізації. Такі ризики створюють серйозний тиск на прихильників «зеленої» енергетики, закликаючи їх визнати й темний бік енергетичного переходу. Попри це, глобальна увага досі зосереджена здебільшого на геополітиці викопного палива, а не на довгострокових викликах «електричного майбутнього».
На жаль, «зелені» активісти часто ігнорують ризики тотальної електрифікації, вважаючи будь-які занепокоєння спробами затягнути відмову від викопного палива. Натомість кліматичні скептики зосереджуються лише на недоліках відновлюваної енергетики, ігноруючи проблеми, пов’язані з нафтою, газом і вугіллям. Між цими крайнощами — реальність. І саме вона потребує тверезої оцінки та збалансованих рішень.
Говорячи про «перехід» від одних до інших джерел енергії, варто згадати слова історика енергетики Жан-Батіста Фрессо, який наголошує, що термін «енергетичний перехід» уперше був використаний політиками, а не істориками, для опису мети, яку необхідно досягти в майбутньому, а не як інструмент аналізу минулих тенденцій. Якщо подивитися на величезну кількість енергії, яку споживає людство, то картина демонструє зростаючий темп споживання, який задовольняється паралельним зростанням пропозиції всіх доступних джерел енергії.
Історія показує: нові джерела енергії рідко витісняли старі — радше доповнювали їх. Наприклад, зростання використання вугілля в XIX столітті не зменшило споживання деревини — обидва показники зросли. Аналогічно, поширення автомобілів у XX столітті сприяло зростанню споживання не лише пального, а й вугілля для виробництва сталі. Те саме стосується і атомної енергетики, і відновлюваних джерел сьогодні.
Іншими словами, людство ніколи не здійснювало «енергетичних переходів» — лише енергетичні прирости. Зелена енергія часто не замінює стару, а нашаровується на неї, створюючи нову форму навантаження на екосистему. Ми просто ще не побачили повної «гори сміття», яку створює ця енергія, але вона обов’язково з’явиться.
Чому нові джерела енергії отримали ярлик «зелені»? Це просте слово створює ілюзію панацеї від кліматичних проблем, ніби таке джерело ідеальне, без недоліків. Насправді жодне джерело не можна описати так однозначно. Таке гасло стирає всі нюанси складних компромісів, з якими стикаються політики, балансуючи між різними пріоритетами розвитку. Воно надає енергетиці морального забарвлення й ігнорує важливі переваги інших джерел, які зазвичай не вважають «зеленими». Водночас сонячні панелі, вітрові турбіни і батареї — надзвичайні технології, що потрібні для диверсифікації енергетики в умовах зростаючого попиту.
Проте, як зазначав Жан-Батіст Фрессо: «Очікувати від сонця і вітру більше, ніж вони можуть дати — нерозумно». Сонце не світить уночі, вітер не завжди дме, що створює енергетичну нестабільність. Без розвинених систем зберігання енергії «зелені» джерела не здатні повністю замінити базову генерацію (теплові чи атомні станції).
Багато прихильників альтернативної енергетики не хочуть визнавати складність цих питань. Вони ігнорують закони хімії та фізики, зокрема закони густини енергії і потужності. Нафта, вугілля та газ стали домінуючими не через змови урядів чи компаній, а тому, що за фізичними законами мають найвищу густину енергії серед усіх доступних джерел.
Фізика електроенергії важлива для базового розуміння її властивостей, але повернімося до енергетичного реалізму, який дедалі більше визнають політики, бізнес і інвестори. Яскравий приклад — Дональд Трамп, який відмовився від гучних гасел «зеленої» енергетики, вийшов із Паризької угоди і почав підтримувати розвиток класичної енергетики. Можливо, це частина великої політичної гри, але такий рух здається логічним на тлі стрімкого зростання попиту на електроенергію.
Великі корпорації та фонди створюють видимість турботи про екологію, інвестуючи в «зелені» проєкти, але продовжують основний бізнес у нафті, газі та вугіллі. Наприклад, BP, Shell, Total активно рекламують «зелені ініціативи», проте 95% їхніх доходів досі надходить від викопного палива. Але це було в минулому, тепер власники компаній дедалі менше грають у показуху: у медіа лунають заяви про «зелений» вектор, але прибуток і далі переважно забезпечує викопне паливо. Нині провідні компанії енергетичного сектору дедалі більше керуються реаліями, а не спробами «п’ятирічки за три роки».
Якщо поглянути на «зелену» енергетику через призму негласного інвестиційного правила — компанія або актив мають торгуватися на ринку понад 10 років, пройшовши злети, падіння та відновлення цін, тобто принаймні один економічний цикл. А за близько 20 років інформаційної присутності теми «зеленої» енергетики «рожеві окуляри» мали б зникнути. Аналіз цін акцій та основних складових виробництва показує, що, окрім середньострокових спекулятивних коливань, суттєвих довгострокових тенденцій не спостерігається.
Щоб забезпечити енергетичне майбутнє, яке поєднує безпеку, доступність, подолання енергетичної бідності та скорочення викидів, потрібне реалістичне розуміння всіх джерел енергії, продуктів, що з них отримуються, та їхніх можливостей. Перший крок до вирішення — це визнання проблеми. І добра новина в тому, що уряди вже відкрито говорять про ризики «зеленої» політики. Тепер завдання — перейти від слів до дій.
Реалістичний погляд на енергетику — це не заперечення кліматичних змін, а прагнення збалансованих рішень. Чи не надто вузько ми трактуємо поняття «зелений», застосовуючи його лише до обраних джерел і нехтуючи перевагами інших? Можливо, варто взагалі відмовитися від кольорових ярликів? Майбутнє за всіма джерелами енергії, незалежно від кольору. Нам потрібні рішення, а не гасла.
Якщо під «зеленою» мається на увазі відсутність викидів парникових газів, тоді потрібно враховувати повний вуглецевий слід джерела енергії, включаючи процеси видобутку, транспортування та виробництва. Наприклад, виготовлення, встановлення, експлуатація та демонтаж вітрових турбін і сонячних панелей супроводжуються викидами парникових газів. Сталь, цемент, пластик та кремній є критично важливими матеріалами для цих технологій, але їхнє виробництво дуже енергоємне. Близько 70% світової сталі виготовляється з залізної руди за технологією, що базується на використанні вугілля. Видобуток кремнію та його перетворення на сонячні елементи також супроводжується викидами, адже потребує високотемпературних печей, що живляться газом або вугіллям.
Видобуток критично важливих мінералів, таких як мідь, літій, нікель і кобальт, які використовуються у вітрових турбінах, сонячних панелях і літій-іонних батареях, потребує масштабного гірничого виробництва — процесу, що спричиняє значні викиди парникових газів. Не кажучи вже про відходи, що виникають під час видобутку та переробки цих критичних мінералів, які не так легко утилізувати.
Часто забувають про транспортування критичних матеріалів від місця видобутку до переробки, а потім до виробництва кінцевого продукту. Це енергоємний процес, що потребує значних обсягів викопного палива. Наприклад, кобальт, який видобувають у Демократичній Республіці Конго, спочатку перевозять до порту потягами або вантажівками, далі транспортують танкерами через океан до фабрик з переробки. Наразі немає альтернатив транспорту на вуглеводнях, здатного забезпечити такі обсяги перевезень.
Електрифікацію всього часто подають як шлях до «зеленого» майбутнього. Та цей шлях усе частіше блокується «культурними» війнами навколо енергетичного переходу та кліматичних змін. 2024 рік приніс рекордне виробництво електроенергії з вугілля — найвище за всю історію. Як наслідок, глобальні викиди CO₂ від вугільних електростанцій також сягнули історичного максимуму, і очікується, що в 2025-му, на тлі зростання енергоспоживання, рівень буде ще вищим.
З 2010 року світовий попит на електроенергію зростав майже вдвічі швидше, ніж загальне енергоспоживання. Ця тенденція, ймовірно, збережеться через стрімкий розвиток енергоємних технологій, як-от дата-центри та штучний інтелект, і загальне зростання економік. Паралельно змінюється структура виробництва електроенергії. Замість традиційних, надійних джерел, тобто атомних станцій, вугільних ТЕС та великих ГЕС, дедалі більше покладаються на погодозалежні джерела: сонячну (нещодавно посіла 4-те місце серед інших джерел) та вітрову енергетику.
Вітрові турбіни працюють 20–25 років, сонячні панелі до 30. За прогнозами The New York Times, до 2050 року накопичиться понад 43 млн тонн лопатей турбін, виготовлених із композитів, що практично не піддаються переробці. Водночас, за даними IRENA, щороку у світі утворюватиметься 60–78 млн тонн відпрацьованих сонячних панелей, які містять свинець, кадмій та інші токсичні речовини, що часто класифікуються як небезпечні відходи.
Акумулятори — це окрема історія: літій-іонні батареї, як у Tesla чи BYD, містять вибухонебезпечні матеріали й становлять серйозний виклик для утилізації. Такі ризики створюють серйозний тиск на прихильників «зеленої» енергетики, закликаючи їх визнати й темний бік енергетичного переходу. Попри це, глобальна увага досі зосереджена здебільшого на геополітиці викопного палива, а не на довгострокових викликах «електричного майбутнього».
На жаль, «зелені» активісти часто ігнорують ризики тотальної електрифікації, вважаючи будь-які занепокоєння спробами затягнути відмову від викопного палива. Натомість кліматичні скептики зосереджуються лише на недоліках відновлюваної енергетики, ігноруючи проблеми, пов’язані з нафтою, газом і вугіллям. Між цими крайнощами — реальність. І саме вона потребує тверезої оцінки та збалансованих рішень.
Говорячи про «перехід» від одних до інших джерел енергії, варто згадати слова історика енергетики Жан-Батіста Фрессо, який наголошує, що термін «енергетичний перехід» уперше був використаний політиками, а не істориками, для опису мети, яку необхідно досягти в майбутньому, а не як інструмент аналізу минулих тенденцій. Якщо подивитися на величезну кількість енергії, яку споживає людство, то картина демонструє зростаючий темп споживання, який задовольняється паралельним зростанням пропозиції всіх доступних джерел енергії.
Історія показує: нові джерела енергії рідко витісняли старі — радше доповнювали їх. Наприклад, зростання використання вугілля в XIX столітті не зменшило споживання деревини — обидва показники зросли. Аналогічно, поширення автомобілів у XX столітті сприяло зростанню споживання не лише пального, а й вугілля для виробництва сталі. Те саме стосується і атомної енергетики, і відновлюваних джерел сьогодні.
Іншими словами, людство ніколи не здійснювало «енергетичних переходів» — лише енергетичні прирости. Зелена енергія часто не замінює стару, а нашаровується на неї, створюючи нову форму навантаження на екосистему. Ми просто ще не побачили повної «гори сміття», яку створює ця енергія, але вона обов’язково з’явиться.
Чому нові джерела енергії отримали ярлик «зелені»? Це просте слово створює ілюзію панацеї від кліматичних проблем, ніби таке джерело ідеальне, без недоліків. Насправді жодне джерело не можна описати так однозначно. Таке гасло стирає всі нюанси складних компромісів, з якими стикаються політики, балансуючи між різними пріоритетами розвитку. Воно надає енергетиці морального забарвлення й ігнорує важливі переваги інших джерел, які зазвичай не вважають «зеленими». Водночас сонячні панелі, вітрові турбіни і батареї — надзвичайні технології, що потрібні для диверсифікації енергетики в умовах зростаючого попиту.
Проте, як зазначав Жан-Батіст Фрессо: «Очікувати від сонця і вітру більше, ніж вони можуть дати — нерозумно». Сонце не світить уночі, вітер не завжди дме, що створює енергетичну нестабільність. Без розвинених систем зберігання енергії «зелені» джерела не здатні повністю замінити базову генерацію (теплові чи атомні станції).
Багато прихильників альтернативної енергетики не хочуть визнавати складність цих питань. Вони ігнорують закони хімії та фізики, зокрема закони густини енергії і потужності. Нафта, вугілля та газ стали домінуючими не через змови урядів чи компаній, а тому, що за фізичними законами мають найвищу густину енергії серед усіх доступних джерел.
Фізика електроенергії важлива для базового розуміння її властивостей, але повернімося до енергетичного реалізму, який дедалі більше визнають політики, бізнес і інвестори. Яскравий приклад — Дональд Трамп, який відмовився від гучних гасел «зеленої» енергетики, вийшов із Паризької угоди і почав підтримувати розвиток класичної енергетики. Можливо, це частина великої політичної гри, але такий рух здається логічним на тлі стрімкого зростання попиту на електроенергію.
Великі корпорації та фонди створюють видимість турботи про екологію, інвестуючи в «зелені» проєкти, але продовжують основний бізнес у нафті, газі та вугіллі. Наприклад, BP, Shell, Total активно рекламують «зелені ініціативи», проте 95% їхніх доходів досі надходить від викопного палива. Але це було в минулому, тепер власники компаній дедалі менше грають у показуху: у медіа лунають заяви про «зелений» вектор, але прибуток і далі переважно забезпечує викопне паливо. Нині провідні компанії енергетичного сектору дедалі більше керуються реаліями, а не спробами «п’ятирічки за три роки».
Якщо поглянути на «зелену» енергетику через призму негласного інвестиційного правила — компанія або актив мають торгуватися на ринку понад 10 років, пройшовши злети, падіння та відновлення цін, тобто принаймні один економічний цикл. А за близько 20 років інформаційної присутності теми «зеленої» енергетики «рожеві окуляри» мали б зникнути. Аналіз цін акцій та основних складових виробництва показує, що, окрім середньострокових спекулятивних коливань, суттєвих довгострокових тенденцій не спостерігається.
Щоб забезпечити енергетичне майбутнє, яке поєднує безпеку, доступність, подолання енергетичної бідності та скорочення викидів, потрібне реалістичне розуміння всіх джерел енергії, продуктів, що з них отримуються, та їхніх можливостей. Перший крок до вирішення — це визнання проблеми. І добра новина в тому, що уряди вже відкрито говорять про ризики «зеленої» політики. Тепер завдання — перейти від слів до дій.
Реалістичний погляд на енергетику — це не заперечення кліматичних змін, а прагнення збалансованих рішень. Чи не надто вузько ми трактуємо поняття «зелений», застосовуючи його лише до обраних джерел і нехтуючи перевагами інших? Можливо, варто взагалі відмовитися від кольорових ярликів? Майбутнє за всіма джерелами енергії, незалежно від кольору. Нам потрібні рішення, а не гасла.