RanGe_LoveR
Пользователь
Важливо: не обманювати, відповідати на запитання дитини, але інформацію дозувати відповідно до віку дитини. Говорити спокійним впевненим голосом, акцентуючи на силі нашої армії, вірі в надійному захисті і скорій перемозі.
Вкотре переконуюсь: дорослі транслюють свої емоції дітям. В сім'ях, де батькам вдається справитись з своєю тривогою, і дітям легше.
Тому ще раз нагадую про важливість зберігатися самому і в цьому допомагати своїм дітям. Не виходить - шукайте способи (віра в ЗСУ, медитації, молитва, підтримка рідних чи друзів, психотерапія тощо)
А, знаєте, це не найгірший варіант.
Значно небезпечніше, коли дитина замовкає, затихає, стає дуже слухняною, відмовляється від ігор, задоволень чи їжі. В таких випадках допомога спеціаліста дуже потрібна!
Дітям важливі структура і ритуали (те, що повторяється з дня на день)
Тому максимально зберігайте режим дня дитини - це для них символ безпеки.
Малюють танки, автомати, байрактари? Грають у війну? Прекрасно! Вони не травмуються, не стають агресивнішими. Вони опрацьовують ситуацію, свої емоції
- звичного режиму дня (хоч деяких елементів);
- багато обіймів;
- більше якісного часу з батьками: ігри, казки, просто побути разом.
Але як же бути, коли сталось непоправиме, і загинув хтось з близьких? Як сказати дитині про смерть близької людини?
Бажано, щоб це говорила близька людина, яка є найбільш емоційно стійкою. Говорити простими словами, без зайвих метафор, бо це не дуже позитивно впливає на дитину. «На жаль, наш татко помер». Якщо дитина надто мала і не розуміє слова «помер», вона його запам'ятає, а зрозуміє трохи пізніше
Без зайвих метафор бо, наприклад, фрази «Татко назавжди буде поряд з тобою» або «Дідусь тепер на небі і дивиться на тебе» можуть налякати дитину і викликати навіть параноїдальні страхи: «Поруч хтось є, за мною спостерігають»
Чи брати дитину на похорон? Якщо це близька людина, а дитина не немовля, то скоріше так, ніж ні. Але вирішувати батькам. Дитині важливо пройти ритуал прощання з померлим. Якщо це неможливо, спробуйте попрощатися там, де ви є, і таким способом, який доступний. І найгірша послуга, яку ми можемо зробити дитині - це не говорити про смерть близької людини.
Пам'ятайте, дитина все одно відчуває, що щось відбувається, і якщо ви це приховуйте, це дуже негативно на неї впливає.
Чи пізніше уникати розмов про померлих? Ні в якому разі! Навпаки - частіше згадувати (особливо, якщо це дуже близькі люди). Можна навіть запровадити «вечірні спогади» - розмовляти, малювати малюнки, гортати фотоальбоми.
Якщо це не дуже близька людина, то підтримуємо розмову тоді, коли дитина сама її ініціює.
Вкотре переконуюсь: дорослі транслюють свої емоції дітям. В сім'ях, де батькам вдається справитись з своєю тривогою, і дітям легше.
Тому ще раз нагадую про важливість зберігатися самому і в цьому допомагати своїм дітям. Не виходить - шукайте способи (віра в ЗСУ, медитації, молитва, підтримка рідних чи друзів, психотерапія тощо)
Під час кризи (а війна - це криза) розвиток дитини «відсувається» мінімум на рік. Пам'ятайте про це! В дітей можуть з'явитися прояви поведінки, які вже залишились в минулому.
Ми помічаємо, як коливаються наші емоції протягом тижня, і навіть одного дня. В дітей теж так, але проявляється по-іншому. Вони можуть стати дуже нечемними, некерованими - так вони відреаговують свої емоції та намагаються справитись з ситуацією. Завдання батьків - контейнувати ці всі емоції. Тобто приймати й давати їм місце.А, знаєте, це не найгірший варіант.
Значно небезпечніше, коли дитина замовкає, затихає, стає дуже слухняною, відмовляється від ігор, задоволень чи їжі. В таких випадках допомога спеціаліста дуже потрібна!
Дітям важливі структура і ритуали (те, що повторяється з дня на день)
Тому максимально зберігайте режим дня дитини - це для них символ безпеки.
Малюють танки, автомати, байрактари? Грають у війну? Прекрасно! Вони не травмуються, не стають агресивнішими. Вони опрацьовують ситуацію, свої емоції
Наші діти в цей час потребують:
- спокійних батьків, які точно знають, що перемога за нами;- звичного режиму дня (хоч деяких елементів);
- багато обіймів;
- більше якісного часу з батьками: ігри, казки, просто побути разом.
Але як же бути, коли сталось непоправиме, і загинув хтось з близьких? Як сказати дитині про смерть близької людини?
Бажано, щоб це говорила близька людина, яка є найбільш емоційно стійкою. Говорити простими словами, без зайвих метафор, бо це не дуже позитивно впливає на дитину. «На жаль, наш татко помер». Якщо дитина надто мала і не розуміє слова «помер», вона його запам'ятає, а зрозуміє трохи пізніше
Без зайвих метафор бо, наприклад, фрази «Татко назавжди буде поряд з тобою» або «Дідусь тепер на небі і дивиться на тебе» можуть налякати дитину і викликати навіть параноїдальні страхи: «Поруч хтось є, за мною спостерігають»
Чи брати дитину на похорон? Якщо це близька людина, а дитина не немовля, то скоріше так, ніж ні. Але вирішувати батькам. Дитині важливо пройти ритуал прощання з померлим. Якщо це неможливо, спробуйте попрощатися там, де ви є, і таким способом, який доступний. І найгірша послуга, яку ми можемо зробити дитині - це не говорити про смерть близької людини.
Пам'ятайте, дитина все одно відчуває, що щось відбувається, і якщо ви це приховуйте, це дуже негативно на неї впливає.
Чи пізніше уникати розмов про померлих? Ні в якому разі! Навпаки - частіше згадувати (особливо, якщо це дуже близькі люди). Можна навіть запровадити «вечірні спогади» - розмовляти, малювати малюнки, гортати фотоальбоми.
Якщо це не дуже близька людина, то підтримуємо розмову тоді, коли дитина сама її ініціює.
