Чи помічали ви, що навіть після ситної трапези вас тягне до десерту? Вчені з Інституту досліджень метаболізму імені Макса Планка знайшли пояснення цьому феномену.
У своєму експерименті науковці довели, що бажання їсти солодке навіть після насичення пов’язане з особливими процесами в мозку.
Результати роботи дослідники опублікували у журналі Science, пише Science daily.
Вчені провели експерименти на мишах – тварини отримували доступ до цукру вже після того, як були ситі. Виявилося, що навіть повністю нагодовані тварини продовжували їсти солодке.
Подальше дослідження їхнього мозку показало, що так звані POMC-нейрони активуються і стимулюють апетит саме під впливом цукру. Цей феномен назвали "десертним шлунком".
Коли ситі миші споживали цукор, ці нейрони не лише виділяли молекули, що сигналізують про насичення, але й виробляли бета-ендорфін – природний опіат організму. Цей гормон задоволення викликає відчуття винагороди та спонукає їсти ще більше).
Цікаво, що такий ефект спостерігався лише при споживанні цукру, а не жирної чи звичайної їжі. Коли вчені заблокували цей опіоїдний шлях у мозку, миші припиняли їсти додатковий цукор. Але це працювало лише у випадку ситих тварин – голодні миші не залежали від цього механізму.
Вчені зʼясували, що механізм активовувався ще до споживання цукру. Як тільки миші відчували його смак, у їхньому мозку починав вироблятися бета-ендорфін.
Навіть миші, які ніколи раніше не їли цукру, реагували на нього аналогічним чином.
Науковці також запросили добровольців, яким провели сканування мозку під час споживання цукру. Дослідження показало, що опіатні рецептори в людей активувалися в тій самій зоні мозку, що й у мишей.
"З еволюційної точки зору це логічно: у природі цукор трапляється рідко, але він є швидким джерелом енергії. Мозок запрограмований на максимальне використання цукру, коли той доступний", – пояснив керівник дослідження Геннінг Фензелау.
Отримані результати можуть мати значення для лікування ожиріння. Вчені зазначають, що вже існують препарати, які блокують опіатні рецептори в мозку, але їх ефект на зниження ваги є слабшим, ніж у деяких препаратів, що пригнічують апетит.
– пояснює Аше.
У своєму експерименті науковці довели, що бажання їсти солодке навіть після насичення пов’язане з особливими процесами в мозку.
Результати роботи дослідники опублікували у журналі Science, пише Science daily.
Вчені провели експерименти на мишах – тварини отримували доступ до цукру вже після того, як були ситі. Виявилося, що навіть повністю нагодовані тварини продовжували їсти солодке.
Подальше дослідження їхнього мозку показало, що так звані POMC-нейрони активуються і стимулюють апетит саме під впливом цукру. Цей феномен назвали "десертним шлунком".
Коли ситі миші споживали цукор, ці нейрони не лише виділяли молекули, що сигналізують про насичення, але й виробляли бета-ендорфін – природний опіат організму. Цей гормон задоволення викликає відчуття винагороди та спонукає їсти ще більше).
Цікаво, що такий ефект спостерігався лише при споживанні цукру, а не жирної чи звичайної їжі. Коли вчені заблокували цей опіоїдний шлях у мозку, миші припиняли їсти додатковий цукор. Але це працювало лише у випадку ситих тварин – голодні миші не залежали від цього механізму.
Вчені зʼясували, що механізм активовувався ще до споживання цукру. Як тільки миші відчували його смак, у їхньому мозку починав вироблятися бета-ендорфін.
Навіть миші, які ніколи раніше не їли цукру, реагували на нього аналогічним чином.
Науковці також запросили добровольців, яким провели сканування мозку під час споживання цукру. Дослідження показало, що опіатні рецептори в людей активувалися в тій самій зоні мозку, що й у мишей.
"З еволюційної точки зору це логічно: у природі цукор трапляється рідко, але він є швидким джерелом енергії. Мозок запрограмований на максимальне використання цукру, коли той доступний", – пояснив керівник дослідження Геннінг Фензелау.
Отримані результати можуть мати значення для лікування ожиріння. Вчені зазначають, що вже існують препарати, які блокують опіатні рецептори в мозку, але їх ефект на зниження ваги є слабшим, ніж у деяких препаратів, що пригнічують апетит.
– пояснює Аше.
