RanGe_LoveR
Пользователь
Симптоми нижніх сечовивідних шляхів (СНСШ) є частими надокучливими проявами інфравезикальної обструкції, зумовленої доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ) у дорослих чоловіків. Пропонуємо до вашої уваги результати систематичного огляду літератури щодо фармакокінетичних і фармакодинамічних характеристик альфузозину, а також його клінічної ефективності як монотерапії, так і в комбінації з іншими препаратами при лікуванні СНСШ/ДГПЗ. Згідно з результатами досліджень, альфузозин демонструє доволі високу ефективність у купіруванні СНСШ, добру переносимість, незначну вазодилатаційну дію та низький рівень порушень еякуляції порівняно з традиційними α-адреноблокаторами завдяки кращій уроселективності та досягненню високих концентрацій у сечі.
Ключові слова: симптоми нижніх сечовивідних шляхів, доброякісна гіперплазія передміхурової залози, α-адреноблокатори, уроселективність, альфузозин.
Відомо, що ДГПЗ характеризується підвищеною проліферацією як епітеліальної, так і стромальної тканини, особливо в періуретральній зоні передміхурової залози, і є одним із найпоширеніших захворювань у чоловіків похилого віку [1]. ДГПЗ, частота якої значно зростає з віком (варіює від 8 до 60% у дорослій популяції [2, 3]), спричиняє надокучливі СНСШ (обструктивні, іритативні та постмікційні симптоми). Останні істотно погіршують якість життя [3] і, крім того, суттєво впливають на здоров’я чоловіків через можливі наслідки нелікованої ДГПЗ, такі як гостра затримка сечі, інфекції сечовивідних шляхів та порушення функції нирок [6, 7]. Згідно з чинними міжнародними рекомендаціями [3, 4], медикаментозна терапія, а саме застосування антагоністів α1‑адренорецепторів (α1‑адреноблокаторів), є опцією першого вибору у пацієнтів із помірними та тяжкими СНСШ/ДГПЗ.
Мета цього систематичного огляду – аналіз наявних даних щодо фармакокінетичних і фармакодинамічних особливостей α1‑адреноблокатора альфузозину, а також його клінічної ефективності як у якості монотерапії, так і в комбінації з іншими препаратами для лікування чоловіків із СНСШ/ДГПЗ. Огляд англомовної літератури проведено відповідно до положень PRISMA та Кокранівського керівництва для систематичних оглядів [8, 9].
Різниця у профілях безпеки та ефективності α1‑адреноблокаторів залежить від їхньої селективності до підтипів α1‑адренорецепторів, що експресуються у численних тканинах людини. Зокрема, ідентифіковано три різні підтипи α1‑адренорецепторів (α1A, α1B, α1D) з відмінними параметрами розподілу й опосередкованими фармакологічними та фізіологічними ефектами [13]. Переважаючим є α1A-підтип адренорецепторів, що експресується у тканині передміхурової залози людини, із майже 9‑кратно підвищеною експресією у пацієнтів із ДГПЗ [14].
Подібно до інших α1‑адреноблокаторів альфузозин також протидіє впливу норадреналіну на гладком’язові клітини передміхурової залози та, як наслідок, симптомам, спричиненим обструкцією випускного отвору сечового міхура [13]. У дослідженнях на людях і тваринах було встановлено, що активність та побічні ефекти α1‑адреноблокаторів залежать від їхньої уроселективності, а не від спорідненості до підтипу α1‑адренорецепторів, як повідомлялося раніше [15, 16].
Альфузозин, хоча й є неспецифічним α1‑адреноблокатором (однаково блокує всі підтипи α1‑адренорецепторів) [17], демонструє селективну концентрацію в передміхуровій залозі порівняно з плазмою крові у пацієнтів із ДГПЗ. Альфузозин показав значно вищу концентрацію в тканині передміхурової залози порівняно з іншими a-адреноблокаторами [18, 19].
Існує кілька лікарських форм альфузозину для лікування СНСШ/ДГПЗ. Спочатку було розроблено лікарську форму з негайним вивільненням 2,5 мг тричі на день; згодом була випущена лікарська форма з пролонгованим вивільненням 5 мг, що застосовувалася двічі на день [20]. Останньою було синтезовано лікарську форму альфузозину з контрольованим пролонгованим вивільненням 10 мг/ добу. Абсолютна біодоступність таблетки альфузозину гідрохлориду з пролонгованим вивільненням 10 мг після прийому їжі становить 49%. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – 8 год. Максимальна концентрація у плазмі (Cmax) та площа під кривою «концентрація — час» за 24 год (AUC0-24) становлять 13,6 (стандартне відхилення [СВ] 5,6) нг/мл та 19 (СВ 75) нг·год/мл відповідно. Ступінь абсорбції натщесерце знижений на 50%. З цієї причини препарат слід приймати під час їди, в один і той самий прийом їжі щодня [20].
Незважаючи на вищу на 35% концентрацію альфузозину в пацієнтів віком ≥75 років, клінічні випробування не виявили загальних відмінностей у безпеці та ефективності препарату між особами віком ≥65, ≥75 років та молодшими чоловіками [22].
Що стосується фармакодинамічного профілю препарату в окремих категоріях хворих, то наявність хронічної серцевої недостатності не чинила суттєвого впливу на фармакокінетику альфузозину 10 мг/добу [25]. У монографії продукту наголошується, що в клінічних випробуваннях III фази профіль безпеки у пацієнтів із легким або помірним порушенням функції нирок був зіставним із таким в осіб із нормальною функцією нирок [22].
В об’єднаному аналізі даних трьох ключових реєстраційних досліджень III фази з вивчення ефективності альфузозину 10 мг/добу (n=473) порівняно з плацебо (n=482) встановлено, що прийом препарату асоціювався зі значним покращенням показника ніктурії (зменшенням кількості сечовипускань за ніч – пункт 7 шкали IPSS) від вихідного рівня до кінця дослідження (84 дні) (p=0,04) [32].
У цілому, альфузозин 10 мг/добу мав добру переносимість, а найпоширенішим побічним ефектом, пов’язаним із вазодилатацією, було запаморочення/постуральне запаморочення (3,1%). Розлади еякуляції виникали вкрай рідко (0,3%), і, що важливо, симптоми, пов’язані з вазодилатацією, рідко стосувалися чоловіків похилого віку й осіб, що отримували антигіпертензивну терапію. Ці дані були підтверджені результатами 3‑річного спостереження, що вказує на довгострокову ефективність та безпеку альфузозину 10 мг у лікуванні СНСШ/ДГПЗ [33].
Та сама група вчених досліджувала вплив альфузозину 10 мг на статеву функцію сексуально активних пацієнтів (n=2434). Після одного року терапії у чоловіків із початковою сексуальною дисфункцією було продемонстровано, що альфузозин збільшує твердість пеніса при ерекції, кількість еякуляту та купірує больові відчуття/дискомфорт при еякуляції (p<0,001) порівняно з вихідним рівнем, причому зазначене покращення було більш вираженим в осіб із тяжкими СНСШ на початку дослідження [34].
В іншому рандомізованому клінічному дослідженні (РКД), проведеному в 52 центрах США, оцінювався вплив на сексуальну функцію альфузозину з пролонгованим вивільненням у дозі 10 мг/добу [35]. Незначне покращення еректильної функції на фоні прийому препарату було виявлено у пацієнтів з еректильною дисфункцією на початку дослідження; однак виражене покращення ерекції мало місце лише у чоловіків із СНСШ/ДГПЗ при супутньому підтриманні стабільної еякуляторної функції.
Установлено, що сексуальна дисфункція та СНСШ мають тісну кореляцію [36]. Хоча механізми, за допомогою яких альфузозин послаблює сексуальні розлади, до кінця не вивчені, цей феномен можна пояснити покращенням якості життя пацієнтів [3], прямою дією блокади загального шляху передачі сигналу через α1‑адренергічні рецептори [37] та обмеженим впливом на α1A-адренорецептори, що зумовлює зменшення об’єму еякуляту шляхом розслаблення шийки сечового міхура та/або зниження скорочення сім’яних міхурців і сім’явипорскування [38].
Ефективність і безпечність прийому альфузозину 10 мг/добу було оцінено у відкритому розширеному дослідженні групи ALFORTI [42]. У 311 залучених пацієнтів параметри за шкалою IPSS та показники урофлоуметрії значно покращилися порівняно з вихідним рівнем, що сприяло підвищенню індексу якості життя (QoL).
Дослідницька група ALF-ONE не виявила впливу віку, серцево-судинної коморбідності та супутнього антигіпертензивного лікування на переносимість альфузозину 10 мг [46].
Учені не встановили кореляцію між статусом активності симпатичної нервової системи (низька проти високої на основі вимірювань варіабельності ЧСС) та безпекою й ефективністю альфузозину 10 мг у чоловіків із СНСШ/ДГПЗ. Лікування також не позначилося на якості життя таких пацієнтів [48].
Потенційний зв’язок між наявністю або відсутністю метаболічного синдрому та відповіддю на терапію альфузозином був досліджений у нещодавньому подвійному сліпому РКД [49]. Після 12 тижнів прийому препарату всі пацієнти отримали користь від лікування, незалежно від вихідних характеристик, зокрема наявності/відсутності метаболічного синдрому.
Зазначені результати досліджень вказують на високу уроселективність альфузозину та досягнення ним високих концентрацій у сечі, що мінімізує ризик периферичних побічних ефектів.
Нещодавнє одноцентрове подвійне сліпе РКД оцінювало безпеку й ефективність альфузозину порівняно із силодозином та тамсулозином [55], у результаті чого було виявлено, що всі три молекули мають зіставні профілі ефективності щодо купірування СНСШ та безпеки.
Дослідницька група ALFIN повідомила про результати великого багатоцентрового РКД, метою якого було порівняти ефективність та безпеку монотерапії альфузозином, фінастеридом та комбінованої терапії у чоловіків віком від 50 до 75 років з оцінкою за шкалою IPSS >7 балів та максимальною об’ємною швидкістю потоку сечі (Qmax) від 5 до 15 мл/с [56]. Згідно з результатами, опублікованими через 6 місяців після рандомізації, альфузозин виявився значно ефективнішим за фінастерид із точки зору змін за шкалою IPSS, без суттєвих додаткових переваг від застосування комбінації обох препаратів.
У двох РКД досліджували результати комбінованого лікування альфузозином та антагоністом мускаринових рецепторів (пропіверином) у чоловіків, які відповідали критеріям синдрому гіперактивного сечового міхура із симптомною обструкцією його вихідного отвору [58, 59]. В обох дослідженнях прийом альфузозину з пропіверином не забезпечував додаткових переваг щодо параметрів за шкалою IPSS, якості життя (QoL), Qmax та об’єму залишкової сечі. Натомість значно зменшилися симптоми накопичення сечі у випадку комбінованої терапії. Ці результати можуть свідчити про доцільність призначення антимускаринових препаратів у комбінації з a-адреноблокатором у пацієнтів із вираженими іритативними СНСШ.
Чотири РКД досліджували ефективність комбінації альфузозину з інгібіторами фосфодіестерази 5‑го типу (іФДЕ‑5), два РКД – із тадалафілом (10 мг або 20 мг) [60, 61] та ще два – із силденафілом (25 мг або 50 мг) [62, 63]. Загалом, результати цих випробувань продемонстрували додаткові переваги комбінації альфузозину з іФДЕ‑5 у купіруванні як СНСШ, так і сексуальної дисфункції без спостережуваного збільшення частоти побічних ефектів. Таким чином, альфузозин у поєднанні з іФДЕ‑5 може бути безпечним та ефективним підходом до лікування пацієнтів із СНСШ/ДГПЗ і супутньою еректильною дисфункцією завдяки високій уроселективності альфузозину та низькій частоті побічних ефектів у вигляді сексуальних розладів.
Ключові слова: симптоми нижніх сечовивідних шляхів, доброякісна гіперплазія передміхурової залози, α-адреноблокатори, уроселективність, альфузозин.
Відомо, що ДГПЗ характеризується підвищеною проліферацією як епітеліальної, так і стромальної тканини, особливо в періуретральній зоні передміхурової залози, і є одним із найпоширеніших захворювань у чоловіків похилого віку [1]. ДГПЗ, частота якої значно зростає з віком (варіює від 8 до 60% у дорослій популяції [2, 3]), спричиняє надокучливі СНСШ (обструктивні, іритативні та постмікційні симптоми). Останні істотно погіршують якість життя [3] і, крім того, суттєво впливають на здоров’я чоловіків через можливі наслідки нелікованої ДГПЗ, такі як гостра затримка сечі, інфекції сечовивідних шляхів та порушення функції нирок [6, 7]. Згідно з чинними міжнародними рекомендаціями [3, 4], медикаментозна терапія, а саме застосування антагоністів α1‑адренорецепторів (α1‑адреноблокаторів), є опцією першого вибору у пацієнтів із помірними та тяжкими СНСШ/ДГПЗ.
Мета цього систематичного огляду – аналіз наявних даних щодо фармакокінетичних і фармакодинамічних особливостей α1‑адреноблокатора альфузозину, а також його клінічної ефективності як у якості монотерапії, так і в комбінації з іншими препаратами для лікування чоловіків із СНСШ/ДГПЗ. Огляд англомовної літератури проведено відповідно до положень PRISMA та Кокранівського керівництва для систематичних оглядів [8, 9].
Альфузозин: фармакологія та фармакодинаміка
Альфузозин є похідним хіназоліну, що характеризується наявністю диамінопропілового спейсера та відсутністю піперидинового фрагмента. Ці біохімічні властивості визначають селективний та конкурентний антагоністичний ефект на скорочення гладкої мускулатури передміхурової залози, опосередковане α1‑адренорецепторами.Різниця у профілях безпеки та ефективності α1‑адреноблокаторів залежить від їхньої селективності до підтипів α1‑адренорецепторів, що експресуються у численних тканинах людини. Зокрема, ідентифіковано три різні підтипи α1‑адренорецепторів (α1A, α1B, α1D) з відмінними параметрами розподілу й опосередкованими фармакологічними та фізіологічними ефектами [13]. Переважаючим є α1A-підтип адренорецепторів, що експресується у тканині передміхурової залози людини, із майже 9‑кратно підвищеною експресією у пацієнтів із ДГПЗ [14].
Подібно до інших α1‑адреноблокаторів альфузозин також протидіє впливу норадреналіну на гладком’язові клітини передміхурової залози та, як наслідок, симптомам, спричиненим обструкцією випускного отвору сечового міхура [13]. У дослідженнях на людях і тваринах було встановлено, що активність та побічні ефекти α1‑адреноблокаторів залежать від їхньої уроселективності, а не від спорідненості до підтипу α1‑адренорецепторів, як повідомлялося раніше [15, 16].
Альфузозин, хоча й є неспецифічним α1‑адреноблокатором (однаково блокує всі підтипи α1‑адренорецепторів) [17], демонструє селективну концентрацію в передміхуровій залозі порівняно з плазмою крові у пацієнтів із ДГПЗ. Альфузозин показав значно вищу концентрацію в тканині передміхурової залози порівняно з іншими a-адреноблокаторами [18, 19].
Існує кілька лікарських форм альфузозину для лікування СНСШ/ДГПЗ. Спочатку було розроблено лікарську форму з негайним вивільненням 2,5 мг тричі на день; згодом була випущена лікарська форма з пролонгованим вивільненням 5 мг, що застосовувалася двічі на день [20]. Останньою було синтезовано лікарську форму альфузозину з контрольованим пролонгованим вивільненням 10 мг/ добу. Абсолютна біодоступність таблетки альфузозину гідрохлориду з пролонгованим вивільненням 10 мг після прийому їжі становить 49%. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – 8 год. Максимальна концентрація у плазмі (Cmax) та площа під кривою «концентрація — час» за 24 год (AUC0-24) становлять 13,6 (стандартне відхилення [СВ] 5,6) нг/мл та 19 (СВ 75) нг·год/мл відповідно. Ступінь абсорбції натщесерце знижений на 50%. З цієї причини препарат слід приймати під час їди, в один і той самий прийом їжі щодня [20].
Незважаючи на вищу на 35% концентрацію альфузозину в пацієнтів віком ≥75 років, клінічні випробування не виявили загальних відмінностей у безпеці та ефективності препарату між особами віком ≥65, ≥75 років та молодшими чоловіками [22].
Що стосується фармакодинамічного профілю препарату в окремих категоріях хворих, то наявність хронічної серцевої недостатності не чинила суттєвого впливу на фармакокінетику альфузозину 10 мг/добу [25]. У монографії продукту наголошується, що в клінічних випробуваннях III фази профіль безпеки у пацієнтів із легким або помірним порушенням функції нирок був зіставним із таким в осіб із нормальною функцією нирок [22].
Клінічна ефективність альфузозину як монотерапії
Ефективність альфузозину як монотерапії у пацієнтів із СНСШ/ДГПЗ була підтверджена в низці клінічних досліджень. Зокрема, дослідницька група ALF-ONE повідомила про дворічні результати великого відкритого дослідження за участю 839 європейських чоловіків, що приймали альфузозин 10 мг/добу [31]. Після завершення лікування сумарна оцінка за Міжнародною шкалою простатичних симптомів (IPSS) покращилася на 7 балів (-38,5%) від початкового рівня (p<0,001). Також спостерігалося значне скорочення частоти ніктурії (-30%; p<0,001) та показника надокучливості симптомів (-43%; p<0,001). Примітно, що більшість чоловіків (56%) відчули полегшення симптомів протягом перших двох тижнів лікування.В об’єднаному аналізі даних трьох ключових реєстраційних досліджень III фази з вивчення ефективності альфузозину 10 мг/добу (n=473) порівняно з плацебо (n=482) встановлено, що прийом препарату асоціювався зі значним покращенням показника ніктурії (зменшенням кількості сечовипускань за ніч – пункт 7 шкали IPSS) від вихідного рівня до кінця дослідження (84 дні) (p=0,04) [32].
У цілому, альфузозин 10 мг/добу мав добру переносимість, а найпоширенішим побічним ефектом, пов’язаним із вазодилатацією, було запаморочення/постуральне запаморочення (3,1%). Розлади еякуляції виникали вкрай рідко (0,3%), і, що важливо, симптоми, пов’язані з вазодилатацією, рідко стосувалися чоловіків похилого віку й осіб, що отримували антигіпертензивну терапію. Ці дані були підтверджені результатами 3‑річного спостереження, що вказує на довгострокову ефективність та безпеку альфузозину 10 мг у лікуванні СНСШ/ДГПЗ [33].
Та сама група вчених досліджувала вплив альфузозину 10 мг на статеву функцію сексуально активних пацієнтів (n=2434). Після одного року терапії у чоловіків із початковою сексуальною дисфункцією було продемонстровано, що альфузозин збільшує твердість пеніса при ерекції, кількість еякуляту та купірує больові відчуття/дискомфорт при еякуляції (p<0,001) порівняно з вихідним рівнем, причому зазначене покращення було більш вираженим в осіб із тяжкими СНСШ на початку дослідження [34].
В іншому рандомізованому клінічному дослідженні (РКД), проведеному в 52 центрах США, оцінювався вплив на сексуальну функцію альфузозину з пролонгованим вивільненням у дозі 10 мг/добу [35]. Незначне покращення еректильної функції на фоні прийому препарату було виявлено у пацієнтів з еректильною дисфункцією на початку дослідження; однак виражене покращення ерекції мало місце лише у чоловіків із СНСШ/ДГПЗ при супутньому підтриманні стабільної еякуляторної функції.
Установлено, що сексуальна дисфункція та СНСШ мають тісну кореляцію [36]. Хоча механізми, за допомогою яких альфузозин послаблює сексуальні розлади, до кінця не вивчені, цей феномен можна пояснити покращенням якості життя пацієнтів [3], прямою дією блокади загального шляху передачі сигналу через α1‑адренергічні рецептори [37] та обмеженим впливом на α1A-адренорецептори, що зумовлює зменшення об’єму еякуляту шляхом розслаблення шийки сечового міхура та/або зниження скорочення сім’яних міхурців і сім’явипорскування [38].
Ефективність і безпечність прийому альфузозину 10 мг/добу було оцінено у відкритому розширеному дослідженні групи ALFORTI [42]. У 311 залучених пацієнтів параметри за шкалою IPSS та показники урофлоуметрії значно покращилися порівняно з вихідним рівнем, що сприяло підвищенню індексу якості життя (QoL).
Побічні ефекти та профіль безпеки: роль уроселективності
Окрім сприятливого серцево-судинного профілю безпеки разом із низьким ризиком порушень еякуляції, альфузозин продемонстрував добру переносимість та незначну частоту судинорозширювальних ефектів порівняно з традиційними a-адреноблокаторами [43]. Результати систематичного огляду літератури (результати низки РКД порівняння альфузозину із плацебо або іншими препаратами для лікування СНСШ/ДГПЗ) свідчили про частоту побічних ефектів альфузозину, які призводили до передчасного вибуття з дослідження, у діапазоні від 5,8 до 11,8%, що була зіставною з такою у групах плацебо/контролю [44]. Автори рандомізованого подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження дійшли висновку, що прийом альфузозину 10 мг/добу не впливає на артеріальний тиск та частоту серцевих скорочень (ЧСС) у молодих пацієнтів [45].Дослідницька група ALF-ONE не виявила впливу віку, серцево-судинної коморбідності та супутнього антигіпертензивного лікування на переносимість альфузозину 10 мг [46].
Учені не встановили кореляцію між статусом активності симпатичної нервової системи (низька проти високої на основі вимірювань варіабельності ЧСС) та безпекою й ефективністю альфузозину 10 мг у чоловіків із СНСШ/ДГПЗ. Лікування також не позначилося на якості життя таких пацієнтів [48].
Потенційний зв’язок між наявністю або відсутністю метаболічного синдрому та відповіддю на терапію альфузозином був досліджений у нещодавньому подвійному сліпому РКД [49]. Після 12 тижнів прийому препарату всі пацієнти отримали користь від лікування, незалежно від вихідних характеристик, зокрема наявності/відсутності метаболічного синдрому.
Зазначені результати досліджень вказують на високу уроселективність альфузозину та досягнення ним високих концентрацій у сечі, що мінімізує ризик периферичних побічних ефектів.
Порівняння альфузозину з іншими α-адреноблокаторами
У багатоцентровому дослідженні [52], що включало 625 пацієнтів, яких рандомізували в групи прийому альфузозину 10 мг, тамсулозину 0,4 мг або плацебо, встановлено, що альфузозин значно покращував сечовипускання та параметри урофлоуметрії порівняно з плацебо, подібно до тамсулозину, але з нижчою частотою побічних ефектів, пов’язаних із сексуальною функцією (плацебо – 0%; альфузозин 10 мг – 3%; тамсулозин – 8%).Нещодавнє одноцентрове подвійне сліпе РКД оцінювало безпеку й ефективність альфузозину порівняно із силодозином та тамсулозином [55], у результаті чого було виявлено, що всі три молекули мають зіставні профілі ефективності щодо купірування СНСШ та безпеки.
Клінічна ефективність альфузозину в комбінованому лікуванні
Кілька досліджень вивчали клінічну ефективність та безпеку різних a-адреноблокаторів у комбінаціях із препаратами інших класів, що призначалися пацієнтам із СНСШ/ДГПЗ. Обґрунтування такого лікування базується на можливості отримання синергетичного ефекту від комбінації лікарських засобів із різними фармакодинамічними й фармакокінетичними характеристиками.Дослідницька група ALFIN повідомила про результати великого багатоцентрового РКД, метою якого було порівняти ефективність та безпеку монотерапії альфузозином, фінастеридом та комбінованої терапії у чоловіків віком від 50 до 75 років з оцінкою за шкалою IPSS >7 балів та максимальною об’ємною швидкістю потоку сечі (Qmax) від 5 до 15 мл/с [56]. Згідно з результатами, опублікованими через 6 місяців після рандомізації, альфузозин виявився значно ефективнішим за фінастерид із точки зору змін за шкалою IPSS, без суттєвих додаткових переваг від застосування комбінації обох препаратів.
У двох РКД досліджували результати комбінованого лікування альфузозином та антагоністом мускаринових рецепторів (пропіверином) у чоловіків, які відповідали критеріям синдрому гіперактивного сечового міхура із симптомною обструкцією його вихідного отвору [58, 59]. В обох дослідженнях прийом альфузозину з пропіверином не забезпечував додаткових переваг щодо параметрів за шкалою IPSS, якості життя (QoL), Qmax та об’єму залишкової сечі. Натомість значно зменшилися симптоми накопичення сечі у випадку комбінованої терапії. Ці результати можуть свідчити про доцільність призначення антимускаринових препаратів у комбінації з a-адреноблокатором у пацієнтів із вираженими іритативними СНСШ.
Чотири РКД досліджували ефективність комбінації альфузозину з інгібіторами фосфодіестерази 5‑го типу (іФДЕ‑5), два РКД – із тадалафілом (10 мг або 20 мг) [60, 61] та ще два – із силденафілом (25 мг або 50 мг) [62, 63]. Загалом, результати цих випробувань продемонстрували додаткові переваги комбінації альфузозину з іФДЕ‑5 у купіруванні як СНСШ, так і сексуальної дисфункції без спостережуваного збільшення частоти побічних ефектів. Таким чином, альфузозин у поєднанні з іФДЕ‑5 може бути безпечним та ефективним підходом до лікування пацієнтів із СНСШ/ДГПЗ і супутньою еректильною дисфункцією завдяки високій уроселективності альфузозину та низькій частоті побічних ефектів у вигляді сексуальних розладів.
