RanGe_LoveR
Пользователь
Як батькам віднайти внутрішню рівновагу між тривогами, турботою та обов’язками
Бути батьками – це завжди про пошук балансу. Між роботою і дитиною, між домашніми справами і часом для себе, між турботою про сім’ю і потребою зустрітися з друзями, між бажанням дати своїм дітям усе й неминучим відчуттям, що все одно робиш замало.
Від початку війни знайти цей баланс стало ще важче. Несподівано до звичних клопотів додались нові – регулярна перевірка новин, моніторинг повітряних тривог, вивчення адрес найближчих укриттів.
Тепер батьківство – це ще й про виживання. Про вміння жити з фоновим страхом, який не вимикається навіть уночі. Який множиться на десять, коли не можеш додзвонитися до своєї дитини, а в цей час «загроза балістики у низці областей». Який народжує в голові сотні сумнівів: чи достатньо хороша я мама, якщо моя дитина живе поруч із війною.
У цьому безкінечному переліку тривог, думок, обов’язків і справ дуже легко втратити себе. Саме тому так важливо зупинитись і подбати про свій стан.
Це як у літаку: спершу надягаєш кисневу маску на себе, щоб мати змогу допомогти тому, хто поруч.
ВІЙНА НЕ ВІДМІНЯЄ ВТОМИ
Ми всі втомлюємося. Від тривог, новин, тиші, що раптово здається підозрілою. Від напруги, яка не спадає навіть тоді, коли день минув відносно спокійно. Але батьківська втома – інша. У ній поруч із власним страхом завжди живе ще один – за дитину. За її здатність радіти, довіряти, мріяти попри все, що відбувається навколо.
Батьки звикли бути опорою. Але з часом під бронею всіх цих «треба триматися», «не можна показувати дитині свій страх», «будь сильним» накопичується втома. Й одного дня проявляється роздратуванням, байдужістю, різким словом. Не тому, що ви «поганий батько» чи «зла мама», а тому, що ресурсу більше немає. Неможливо їхати далі, коли бак порожній.
І тоді найкраще, що можна зробити, – це визнати, що ти втомився, і почати шукати спосіб повернути собі сили.
ЩО МОЖЕ ДОПОМОГТИ
Ресурс не відновлюється сам собою. Його доводиться повертати – крок за кроком, через прості щоденні речі. Іноді це дрібниці, які здаються неважливими: п’ять хвилин мовчання, гарячий чай, коротка прогулянка. Але саме з таких дрібниць і починається повернення до себе.
Далі – кілька порад, які допоможуть поступово повернути собі відчуття рівноваги.
Дозвольте собі все не встигати. Світ не впаде, якщо вечеря буде пізніше, а дитина сьогодні подивиться мультики на годину довше. Іноді замість «я маю» потрібно сказати «не зараз».
Хваліть себе щодня – навіть за дрібниці. За те, що встали, нагодували, зібрали й відправили дитину в садочок чи школу. За те, що встигли на роботу, хоча хотілося залишитись у ліжку. За те, що витримали дитячу істерику, не зірвалися на близьких, приготували вечерю, зробили домашнє завдання. Дуже важливо визнавати зусилля, які ви робите щодня, навіть коли ніхто цього не бачить.
Робіть те, що ви любите. Кожного дня – бодай щось маленьке. Послухайте улюблену пісню, пройдіться пішки, подрімайте, почитайте кілька сторінок книги, зателефонуйте другові. Такі прості речі повертають відчуття, що життя триває, навіть коли світ довкола нестабільний.
ДИТИНА ДИВИТЬСЯ НЕ НА ВАШІ СЛОВА, А НА ВАС
Будьмо чесними: більшість того, що ми повторюємо дітям, для них просто фоновий шум. Вони не слухають наших «мудростей» – вони просто спостерігають за нами. Що ми робимо, коли злі чи розгублені. Чи просимо вибачення, коли сказали щось різке. Як заспокоюємо себе, коли ось-ось готові зірватися. Де шукаємо сили, коли втомилися.
Дитина помічає все. Вона бачить, що ви не ховаєте емоцій, але й не даєте їм керувати собою, – і вчиться робити так само. Вона бачить, що ви не здаєтеся, навіть коли страшно, і для неї це стає прикладом стійкості. Вона бачить, як ви зупиняєтеся, щоб не зірватися, і розуміє, що це урок зі самоконтролю. Вона бачить, як ви визнаєте свої помилки, і вчиться не боятися своїх.
Ми можемо говорити нашим дітям про витримку, силу, чесність і ще багато чого іншого, але вони вірять у це лише тоді, коли бачать це в нас.
ТУРБОТА ПРО СЕБЕ – ЦЕ НЕ ЕГОЇЗМ
Коли батьки забувають про себе, вони поступово перетворюються на тінь. А дитині потрібна не тінь, а живий дорослий – з увагою, дотиком, усмішкою, у якій відчувається життя.
Подбати про себе – означає зупинитись, коли відчуваєш, що більше не можеш. Не тікати, не вигадувати виправдань, а чесно сказати: «Я не стягую. Мені важко». І не карати себе за це.
Вимкніть новини, якщо вони пригнічують. Попросіть когось побути з дітьми, щоб просто перевести подих. Зробіть паузу, навіть коротку – вона допоможе повернути ясність і спокій.
А коли поруч немає нікого, хто міг би підхопити вас хоч на годину, знайдіть місце, де це можливо.
У громадах вже діють безоплатні простори «Твій», створені саме для підтримки сімей із дітьми. Тут батьки можуть залишити дитину під наглядом фахівців, щоб перепочити, зайнятися своїми справами або просто побути наодинці зі собою.
За бажання можна також отримати консультацію психолога чи соціального працівника, обговорити складні ситуації, які виникають у стосунках із дітьми, і відчути, що ви не самі у своїй втомі чи хвилюванні.
Тим часом діти у просторах «Твій» грають, малюють, читають, спілкуються з однолітками і поступово повертають відчуття безпеки. Тут усе побудовано навколо гри, творчості й турботи.
Психологи та соціальні працівники використовують арттерапію, казкотерапію, тілесно-орієнтовані техніки, розвивальні ігри та групові заняття, щоб допомогти дітям опрацьовувати тривогу, навчитися розпізнавати й висловлювати емоції, відновлювати довіру до світу.
Тож подбайте про себе сьогодні. Не потім, коли все закінчиться. Бо діти вчаться жити не «після війни», а зараз – поруч із вами. І саме ви вчите їх, що навіть серед тривог можна любити, сміятися, відпочивати й дихати.
І памʼятайте: коли добре батькам – добре і дітям.
Бути батьками – це завжди про пошук балансу. Між роботою і дитиною, між домашніми справами і часом для себе, між турботою про сім’ю і потребою зустрітися з друзями, між бажанням дати своїм дітям усе й неминучим відчуттям, що все одно робиш замало.
Від початку війни знайти цей баланс стало ще важче. Несподівано до звичних клопотів додались нові – регулярна перевірка новин, моніторинг повітряних тривог, вивчення адрес найближчих укриттів.
Тепер батьківство – це ще й про виживання. Про вміння жити з фоновим страхом, який не вимикається навіть уночі. Який множиться на десять, коли не можеш додзвонитися до своєї дитини, а в цей час «загроза балістики у низці областей». Який народжує в голові сотні сумнівів: чи достатньо хороша я мама, якщо моя дитина живе поруч із війною.
У цьому безкінечному переліку тривог, думок, обов’язків і справ дуже легко втратити себе. Саме тому так важливо зупинитись і подбати про свій стан.
Це як у літаку: спершу надягаєш кисневу маску на себе, щоб мати змогу допомогти тому, хто поруч.
ВІЙНА НЕ ВІДМІНЯЄ ВТОМИ
Ми всі втомлюємося. Від тривог, новин, тиші, що раптово здається підозрілою. Від напруги, яка не спадає навіть тоді, коли день минув відносно спокійно. Але батьківська втома – інша. У ній поруч із власним страхом завжди живе ще один – за дитину. За її здатність радіти, довіряти, мріяти попри все, що відбувається навколо.
Батьки звикли бути опорою. Але з часом під бронею всіх цих «треба триматися», «не можна показувати дитині свій страх», «будь сильним» накопичується втома. Й одного дня проявляється роздратуванням, байдужістю, різким словом. Не тому, що ви «поганий батько» чи «зла мама», а тому, що ресурсу більше немає. Неможливо їхати далі, коли бак порожній.
І тоді найкраще, що можна зробити, – це визнати, що ти втомився, і почати шукати спосіб повернути собі сили.
ЩО МОЖЕ ДОПОМОГТИ
Ресурс не відновлюється сам собою. Його доводиться повертати – крок за кроком, через прості щоденні речі. Іноді це дрібниці, які здаються неважливими: п’ять хвилин мовчання, гарячий чай, коротка прогулянка. Але саме з таких дрібниць і починається повернення до себе.
Далі – кілька порад, які допоможуть поступово повернути собі відчуття рівноваги.
Дозвольте собі все не встигати. Світ не впаде, якщо вечеря буде пізніше, а дитина сьогодні подивиться мультики на годину довше. Іноді замість «я маю» потрібно сказати «не зараз».
Хваліть себе щодня – навіть за дрібниці. За те, що встали, нагодували, зібрали й відправили дитину в садочок чи школу. За те, що встигли на роботу, хоча хотілося залишитись у ліжку. За те, що витримали дитячу істерику, не зірвалися на близьких, приготували вечерю, зробили домашнє завдання. Дуже важливо визнавати зусилля, які ви робите щодня, навіть коли ніхто цього не бачить.
Робіть те, що ви любите. Кожного дня – бодай щось маленьке. Послухайте улюблену пісню, пройдіться пішки, подрімайте, почитайте кілька сторінок книги, зателефонуйте другові. Такі прості речі повертають відчуття, що життя триває, навіть коли світ довкола нестабільний.
ДИТИНА ДИВИТЬСЯ НЕ НА ВАШІ СЛОВА, А НА ВАС
Будьмо чесними: більшість того, що ми повторюємо дітям, для них просто фоновий шум. Вони не слухають наших «мудростей» – вони просто спостерігають за нами. Що ми робимо, коли злі чи розгублені. Чи просимо вибачення, коли сказали щось різке. Як заспокоюємо себе, коли ось-ось готові зірватися. Де шукаємо сили, коли втомилися.
Дитина помічає все. Вона бачить, що ви не ховаєте емоцій, але й не даєте їм керувати собою, – і вчиться робити так само. Вона бачить, що ви не здаєтеся, навіть коли страшно, і для неї це стає прикладом стійкості. Вона бачить, як ви зупиняєтеся, щоб не зірватися, і розуміє, що це урок зі самоконтролю. Вона бачить, як ви визнаєте свої помилки, і вчиться не боятися своїх.
Ми можемо говорити нашим дітям про витримку, силу, чесність і ще багато чого іншого, але вони вірять у це лише тоді, коли бачать це в нас.
ТУРБОТА ПРО СЕБЕ – ЦЕ НЕ ЕГОЇЗМ
Коли батьки забувають про себе, вони поступово перетворюються на тінь. А дитині потрібна не тінь, а живий дорослий – з увагою, дотиком, усмішкою, у якій відчувається життя.
Подбати про себе – означає зупинитись, коли відчуваєш, що більше не можеш. Не тікати, не вигадувати виправдань, а чесно сказати: «Я не стягую. Мені важко». І не карати себе за це.
Вимкніть новини, якщо вони пригнічують. Попросіть когось побути з дітьми, щоб просто перевести подих. Зробіть паузу, навіть коротку – вона допоможе повернути ясність і спокій.
А коли поруч немає нікого, хто міг би підхопити вас хоч на годину, знайдіть місце, де це можливо.
У громадах вже діють безоплатні простори «Твій», створені саме для підтримки сімей із дітьми. Тут батьки можуть залишити дитину під наглядом фахівців, щоб перепочити, зайнятися своїми справами або просто побути наодинці зі собою.
За бажання можна також отримати консультацію психолога чи соціального працівника, обговорити складні ситуації, які виникають у стосунках із дітьми, і відчути, що ви не самі у своїй втомі чи хвилюванні.
Тим часом діти у просторах «Твій» грають, малюють, читають, спілкуються з однолітками і поступово повертають відчуття безпеки. Тут усе побудовано навколо гри, творчості й турботи.
Психологи та соціальні працівники використовують арттерапію, казкотерапію, тілесно-орієнтовані техніки, розвивальні ігри та групові заняття, щоб допомогти дітям опрацьовувати тривогу, навчитися розпізнавати й висловлювати емоції, відновлювати довіру до світу.
Тож подбайте про себе сьогодні. Не потім, коли все закінчиться. Бо діти вчаться жити не «після війни», а зараз – поруч із вами. І саме ви вчите їх, що навіть серед тривог можна любити, сміятися, відпочивати й дихати.
І памʼятайте: коли добре батькам – добре і дітям.
