RanGe_LoveR
Пользователь
У світі, де кожен другий фінансовий експерт наполегливо радить відкладати гроші, інвестувати в надійні активи та дотримуватися фінансової дисципліни, все частіше лунає іронічний сміх молодих поколінь. "Фінансова дисципліна? Для чого?" — запитують вони, спостерігаючи, як ціни на житло злітають до небес, а заробітні плати ледь встигають за базовою інфляцією. У цьому парадоксальному світі народжується нове явище — фінансовий нігілізм, філософія тих, хто втратив віру в традиційні фінансові інститути та класичні шляхи досягнення благополуччя.
Що відбувається, коли людина усвідомлює, що працюючи все життя, вона все одно не зможе дозволити собі власний дім? Коли накопичення на пенсію здаються абсурдом у світі, де майбутнє настільки непередбачуване? Коли вибір стоїть між 30-річною іпотекою і життям "тут і зараз"? Фінансовий нігілізм — це відповідь на ці питання, відмова грати за правилами, які явно не на твою користь.
Чи є це свідомим протестом проти системи або просто механізмом психологічної адаптації до нової економічної реальності? І саме в цьому контексті особливого значення набувають такі явища як мем-коіни — спекулятивні активи, що обіцяють швидкі, хоч і ризиковані прибутки. Чи є це проявом усвідомленого протесту проти недосяжності традиційних фінансових цілей, або просто механізмом адаптації до нових економічних реалій?
Заперечення, осуд, можливо, навіть і висміювання загальноприйнятих норм і систем цінностей тісно асоціюється з поняттям і «філософією» нігілізму: «віра в ніщо» - хіба це можливо? У переважній більшості перший асоціативний ряд, який виникає в людини, що чує це слова, - це безпринципний і непохитний характер молодиків. А який портрет виникає при зіткненні зі словосполученням «фінансовий нігілізм»?
Формально фінансовий нігілізм - має являти собою складову частину концепції нігілізму, бо, якщо людина і заперечує конвенційні норми і цінності, то і ставлення до поточної фінансової системи і практик інвестування мають бути схожими. Але на відміну від 19 і 20 століть, фінанси в широкому розумінні цього слова стають дедалі більш і більш всеосяжними, тобто проникають в усі аспекти нашого буття і часто, якщо і не є визначальним фактором нашої поведінки, то чинять істотний вплив. І відповідаючи на питання, поставлене вище, фінансовий нігіліст — це той самий цинік сучасного світу, який не вірить у стабільність системи, але змушений у ній виживати. Це людина без власного житла, із боргом за навчання, який зможе виплатити лише за 20 років, яка з острахом спостерігала, як у 2008 році держава та регулятори рятували найбільші фінансові інститути, затикаючи дірки в бюджеті золотими злитками й склеюючи касові розриви пачками доларових купюр, поки звичайних громадян виганяли з їхніх домівок. Тому перша складова частина цієї філософії, або ставлення - це недовіра до традиційних фінансових інститутів і звичних інвестиційних практик. Але ключовий аспект - чи є це ставлення усвідомленим протестом, виваженим висновком на основі вивчення економіки та основ її функціонування, чи є певним аналогом захисної реакції?
Світ змінюється, а фінансовий світ змінюється ще більш динамічно. “Все піддається змінам”, - казав Епікур. І який пейзаж постає перед останніми поколіннями? А пейзаж постає в досить темних тонах: середні зарплати зростають непропорційно повільно, порівнюючи з витратами, навіть базовими. Не кажучи навіть про історичну перспективу: за останні 4 роки вартість знімання житла зросла в 1,5 раза швидше, порівнюючи з індексацією зарплат. А якщо відкрити динамічний графік співвідношення зростання зарплат і зростання вартості житла за останні років 150-200, то можна не тільки захопитися «випереджаючим зростанням» вартості нерухомості, а й наблизитися до апатичного стану. Якщо вірити статистиці, то медіанний вік купівлі першого житла ще 1991 року був 28 років, то зараз - це 38 років. І причини криються не в надмірній схильності до накопичення останніх поколінь і більш стриманому ставленні до «світу речей», а в банальній обмеженості можливостей, а змінити ці базові величини - не видається можливим. «Треба просто працювати» - каже покоління Baby-boomers, коли за їхніх часів будинок коштував кілька річних зарплат.
Тому перед людьми постають резонні питання - «Хто винен і що робити?». Зарплати, безсумнівно, зростають, але темпами не пропорційними зі зростанням витрат, а заспокоєння після проходження 5 стадій прийняття неминучого у фокусі відсутності можливості придбання власного житла (або робота на обслуговування відсоткових витрат протягом тривалого відрізка часу) не дуже то й обнадіює. Який вихід із цієї, безумовно, екзистенціальної головоломки? «Купувати все і не мати нічого». Можливо, що це можна сприйняти як аналог латинської фрази Carpe Diem; адже минуле - це те, що було, але те - чого немає. Майбутнє - це те, що буде, але те, чого немає. Тож теперішнє - це проміжок між тим, чого немає і тим, чого немає. Чому б хоча б не спробувати отримувати задоволення в цей проміжок?
Окремої уваги заслуговує покоління Z. Сучасні реалії формують нове покоління фінансових нігілістів, серед яких особливо виділяється покоління Z. Народжені наприкінці 1990-х і на початку 2010-х років, ці молоді люди дорослішають в умовах економічної нестабільності, постійних криз і зростаючої нерівності, яка навіть особливо й не згладжується. Покоління Z не просто скептично ставиться до традиційних фінансових інститутів - їхнє ставлення до грошей часто забарвлене апатією і зневірою в те, що традиційні шляхи досягнення добробуту працюють на їхню користь. Отримати тут і зараз викид ендорфінів, ніж проявити якусь тимчасову фінансову дисципліну, відкладати гроші, інвестуючи їх в індекс S&P 500 із середньорічною прибутковістю в районі 7-8%? Звичайно ж це сприймається не тільки зі скепсисом, а й з відвертою неприязню. Довіритися цьому способу збереження капіталу і дати складним відсоткам зробити свою роботу протягом кількох сотень років, щоб мати хоч невелику ймовірність придбати будинок без іпотеки на той час? Вельми сумнівна перспектива.
Можна ще для наочності згадати історію про голландських поселенців 17 століття. У 1626 році голландські поселенці купили острів Мангеттен в індіанців за товари на суму близько 24 доларів. Якби ці 24 долари було вкладено під складний відсоток, скажімо, всього 6% річних, то до 2025 року ця сума перетворилася б на неймовірні 700 трильйонів доларів, можна було б купити США кілька разів.
І яка реакція виникає у людей, більш схильних до ризику, з огляду на вищезгадану історію? Безсумнівно, якщо можливості стабільного зростання накопичень немає, то є можливість спекулятивного зростання накопичень. У сучасних реаліях досить цікаво звучать основні постулати теоретичних фінансів у фокусі інвестицій, де переважна більшість концепцій і теорій будується на тому, що «інвестор - це не схильний до ризику, раціональний учасник фінансових ринків, який прагне до максимізації співвідношення ризик/прибутковість свого портфеля». «Звучить досить архаїчно» - каже раціональний інвестор, купуючи монету на всі наявні кошти із зображенням його улюбленої породи собак Шіба-Іну з зворушливою шапкою на ній.
Звичайно, подібна когорта інвесторів - далеко не новинка, вони були завжди, від самого зародження фондових ринків. Але, з огляду на цифровізацію і вкрай широкий доступ до ринків капіталу - цей відсоток сильно збільшується. І це поширюється не тільки в площині криптовалют, вони лише надають найзручнішу екосистему для торгів такого роду, і не можна сказати, що тут є ідеологічний поділ між «фіатні гроші підкріплені довірою до уряду, а криптовалюти підкріплені недовірою до уряду». YOLO-економіка в усій своїй красі, адже гірше ж уже не буде, чи не так?
І саме фінансовий нігілізм є одним з основних каталізаторів зростання популярності у мем-коїнів, у мем-акцій і мем-економік. Історія GameStop, AMC - це один із прикладів. Не менш важливий висновок із цього інциденту - це гіпотетична сила «відчайдушних» у разі консолідації, коли побутує думка про непохитну силу інституційних інвесторів і практично омніпотенцію. Яскравий приклад - це так звана валютна лихоманка в Китаї. У період лібералізації економіки в Китаї та часткового відкриття фінансових ринків у роздрібних інвесторів з'явився доступ до валютних торгів. Це був час, коли держава почала заохочувати заощадження населення, і банки пропонували депозити в іноземній валюті, особливо в доларах США. У Шеньчжені виник феномен, коли тисячі дрібних інвесторів, включно з робітниками, фермерами і людьми з невеликим капіталом, буквально приходили на валютні біржі. Вони купували і продавали валюту, часто орієнтуючись на чутки і спекулятивні настрої. Оскільки такі «інвестори» часто діяли імпульсивно і масово, їхні колективні дії створювали волатильність на валютному ринку, особливо на тлі низької ліквідності та нестійкості економіки того часу. Це був один із перших випадків у сучасній фінансовій історії, коли «народні» гроші мали помітний вплив на ринок. Уряд Китаю в підсумку обмежив доступ роздрібних інвесторів до валютних торгів, щоб стабілізувати ринок. Усі подібності з поточними прецедентами, безумовно, випадкові.
Існує й інший бік медалі: фінансовий нігілізм - це не завжди реакція на зовнішні обставини, а й свідома ідеологія. Молоде покоління все частіше розглядає гроші не як інструмент для накопичення багатства, а радше як засіб миттєвого задоволення потреб. Культ мінімалізму, поширення оренди замість купівлі, пріоритет досвіду перед речами - все це можна розглядати як прояв фінансового нігілізму. Якщо неможливо накопичити на будинок, то навіщо збирати? Якщо гроші знецінюються інфляцією, навіщо інвестувати в традиційні активи, коли можна вкластися в моментальну стимуляцію мозку солодкими нейромедіаторами на кшталт дофаміну?
І все ж фінансовий нігілізм - це не просто протест. Це адаптація до світу, в якому класичні фінансові стратегії перестали працювати для широких мас. Це відмова грати в гру, в якій правила написані на користь великого капіталу. Можливо, це не шлях до багатства, але точно спосіб зберегти душевну рівновагу в умовах, коли традиційні орієнтири втратили свою актуальність. Чи то купівля криптовалюти, чи то інвестиції в мем-акції, чи то просто відмова від накопичень - фінансовий нігілізм стає своєрідною філософією виживання в умовах сучасної економіки, де майбутнє здається таким же примарним, як і складні відсотки на банківському рахунку.
Що відбувається, коли людина усвідомлює, що працюючи все життя, вона все одно не зможе дозволити собі власний дім? Коли накопичення на пенсію здаються абсурдом у світі, де майбутнє настільки непередбачуване? Коли вибір стоїть між 30-річною іпотекою і життям "тут і зараз"? Фінансовий нігілізм — це відповідь на ці питання, відмова грати за правилами, які явно не на твою користь.
Чи є це свідомим протестом проти системи або просто механізмом психологічної адаптації до нової економічної реальності? І саме в цьому контексті особливого значення набувають такі явища як мем-коіни — спекулятивні активи, що обіцяють швидкі, хоч і ризиковані прибутки. Чи є це проявом усвідомленого протесту проти недосяжності традиційних фінансових цілей, або просто механізмом адаптації до нових економічних реалій?
Заперечення, осуд, можливо, навіть і висміювання загальноприйнятих норм і систем цінностей тісно асоціюється з поняттям і «філософією» нігілізму: «віра в ніщо» - хіба це можливо? У переважній більшості перший асоціативний ряд, який виникає в людини, що чує це слова, - це безпринципний і непохитний характер молодиків. А який портрет виникає при зіткненні зі словосполученням «фінансовий нігілізм»?
Формально фінансовий нігілізм - має являти собою складову частину концепції нігілізму, бо, якщо людина і заперечує конвенційні норми і цінності, то і ставлення до поточної фінансової системи і практик інвестування мають бути схожими. Але на відміну від 19 і 20 століть, фінанси в широкому розумінні цього слова стають дедалі більш і більш всеосяжними, тобто проникають в усі аспекти нашого буття і часто, якщо і не є визначальним фактором нашої поведінки, то чинять істотний вплив. І відповідаючи на питання, поставлене вище, фінансовий нігіліст — це той самий цинік сучасного світу, який не вірить у стабільність системи, але змушений у ній виживати. Це людина без власного житла, із боргом за навчання, який зможе виплатити лише за 20 років, яка з острахом спостерігала, як у 2008 році держава та регулятори рятували найбільші фінансові інститути, затикаючи дірки в бюджеті золотими злитками й склеюючи касові розриви пачками доларових купюр, поки звичайних громадян виганяли з їхніх домівок. Тому перша складова частина цієї філософії, або ставлення - це недовіра до традиційних фінансових інститутів і звичних інвестиційних практик. Але ключовий аспект - чи є це ставлення усвідомленим протестом, виваженим висновком на основі вивчення економіки та основ її функціонування, чи є певним аналогом захисної реакції?
Світ змінюється, а фінансовий світ змінюється ще більш динамічно. “Все піддається змінам”, - казав Епікур. І який пейзаж постає перед останніми поколіннями? А пейзаж постає в досить темних тонах: середні зарплати зростають непропорційно повільно, порівнюючи з витратами, навіть базовими. Не кажучи навіть про історичну перспективу: за останні 4 роки вартість знімання житла зросла в 1,5 раза швидше, порівнюючи з індексацією зарплат. А якщо відкрити динамічний графік співвідношення зростання зарплат і зростання вартості житла за останні років 150-200, то можна не тільки захопитися «випереджаючим зростанням» вартості нерухомості, а й наблизитися до апатичного стану. Якщо вірити статистиці, то медіанний вік купівлі першого житла ще 1991 року був 28 років, то зараз - це 38 років. І причини криються не в надмірній схильності до накопичення останніх поколінь і більш стриманому ставленні до «світу речей», а в банальній обмеженості можливостей, а змінити ці базові величини - не видається можливим. «Треба просто працювати» - каже покоління Baby-boomers, коли за їхніх часів будинок коштував кілька річних зарплат.
Тому перед людьми постають резонні питання - «Хто винен і що робити?». Зарплати, безсумнівно, зростають, але темпами не пропорційними зі зростанням витрат, а заспокоєння після проходження 5 стадій прийняття неминучого у фокусі відсутності можливості придбання власного житла (або робота на обслуговування відсоткових витрат протягом тривалого відрізка часу) не дуже то й обнадіює. Який вихід із цієї, безумовно, екзистенціальної головоломки? «Купувати все і не мати нічого». Можливо, що це можна сприйняти як аналог латинської фрази Carpe Diem; адже минуле - це те, що було, але те - чого немає. Майбутнє - це те, що буде, але те, чого немає. Тож теперішнє - це проміжок між тим, чого немає і тим, чого немає. Чому б хоча б не спробувати отримувати задоволення в цей проміжок?
Окремої уваги заслуговує покоління Z. Сучасні реалії формують нове покоління фінансових нігілістів, серед яких особливо виділяється покоління Z. Народжені наприкінці 1990-х і на початку 2010-х років, ці молоді люди дорослішають в умовах економічної нестабільності, постійних криз і зростаючої нерівності, яка навіть особливо й не згладжується. Покоління Z не просто скептично ставиться до традиційних фінансових інститутів - їхнє ставлення до грошей часто забарвлене апатією і зневірою в те, що традиційні шляхи досягнення добробуту працюють на їхню користь. Отримати тут і зараз викид ендорфінів, ніж проявити якусь тимчасову фінансову дисципліну, відкладати гроші, інвестуючи їх в індекс S&P 500 із середньорічною прибутковістю в районі 7-8%? Звичайно ж це сприймається не тільки зі скепсисом, а й з відвертою неприязню. Довіритися цьому способу збереження капіталу і дати складним відсоткам зробити свою роботу протягом кількох сотень років, щоб мати хоч невелику ймовірність придбати будинок без іпотеки на той час? Вельми сумнівна перспектива.
Можна ще для наочності згадати історію про голландських поселенців 17 століття. У 1626 році голландські поселенці купили острів Мангеттен в індіанців за товари на суму близько 24 доларів. Якби ці 24 долари було вкладено під складний відсоток, скажімо, всього 6% річних, то до 2025 року ця сума перетворилася б на неймовірні 700 трильйонів доларів, можна було б купити США кілька разів.
І яка реакція виникає у людей, більш схильних до ризику, з огляду на вищезгадану історію? Безсумнівно, якщо можливості стабільного зростання накопичень немає, то є можливість спекулятивного зростання накопичень. У сучасних реаліях досить цікаво звучать основні постулати теоретичних фінансів у фокусі інвестицій, де переважна більшість концепцій і теорій будується на тому, що «інвестор - це не схильний до ризику, раціональний учасник фінансових ринків, який прагне до максимізації співвідношення ризик/прибутковість свого портфеля». «Звучить досить архаїчно» - каже раціональний інвестор, купуючи монету на всі наявні кошти із зображенням його улюбленої породи собак Шіба-Іну з зворушливою шапкою на ній.
Звичайно, подібна когорта інвесторів - далеко не новинка, вони були завжди, від самого зародження фондових ринків. Але, з огляду на цифровізацію і вкрай широкий доступ до ринків капіталу - цей відсоток сильно збільшується. І це поширюється не тільки в площині криптовалют, вони лише надають найзручнішу екосистему для торгів такого роду, і не можна сказати, що тут є ідеологічний поділ між «фіатні гроші підкріплені довірою до уряду, а криптовалюти підкріплені недовірою до уряду». YOLO-економіка в усій своїй красі, адже гірше ж уже не буде, чи не так?
І саме фінансовий нігілізм є одним з основних каталізаторів зростання популярності у мем-коїнів, у мем-акцій і мем-економік. Історія GameStop, AMC - це один із прикладів. Не менш важливий висновок із цього інциденту - це гіпотетична сила «відчайдушних» у разі консолідації, коли побутує думка про непохитну силу інституційних інвесторів і практично омніпотенцію. Яскравий приклад - це так звана валютна лихоманка в Китаї. У період лібералізації економіки в Китаї та часткового відкриття фінансових ринків у роздрібних інвесторів з'явився доступ до валютних торгів. Це був час, коли держава почала заохочувати заощадження населення, і банки пропонували депозити в іноземній валюті, особливо в доларах США. У Шеньчжені виник феномен, коли тисячі дрібних інвесторів, включно з робітниками, фермерами і людьми з невеликим капіталом, буквально приходили на валютні біржі. Вони купували і продавали валюту, часто орієнтуючись на чутки і спекулятивні настрої. Оскільки такі «інвестори» часто діяли імпульсивно і масово, їхні колективні дії створювали волатильність на валютному ринку, особливо на тлі низької ліквідності та нестійкості економіки того часу. Це був один із перших випадків у сучасній фінансовій історії, коли «народні» гроші мали помітний вплив на ринок. Уряд Китаю в підсумку обмежив доступ роздрібних інвесторів до валютних торгів, щоб стабілізувати ринок. Усі подібності з поточними прецедентами, безумовно, випадкові.
Існує й інший бік медалі: фінансовий нігілізм - це не завжди реакція на зовнішні обставини, а й свідома ідеологія. Молоде покоління все частіше розглядає гроші не як інструмент для накопичення багатства, а радше як засіб миттєвого задоволення потреб. Культ мінімалізму, поширення оренди замість купівлі, пріоритет досвіду перед речами - все це можна розглядати як прояв фінансового нігілізму. Якщо неможливо накопичити на будинок, то навіщо збирати? Якщо гроші знецінюються інфляцією, навіщо інвестувати в традиційні активи, коли можна вкластися в моментальну стимуляцію мозку солодкими нейромедіаторами на кшталт дофаміну?
І все ж фінансовий нігілізм - це не просто протест. Це адаптація до світу, в якому класичні фінансові стратегії перестали працювати для широких мас. Це відмова грати в гру, в якій правила написані на користь великого капіталу. Можливо, це не шлях до багатства, але точно спосіб зберегти душевну рівновагу в умовах, коли традиційні орієнтири втратили свою актуальність. Чи то купівля криптовалюти, чи то інвестиції в мем-акції, чи то просто відмова від накопичень - фінансовий нігілізм стає своєрідною філософією виживання в умовах сучасної економіки, де майбутнє здається таким же примарним, як і складні відсотки на банківському рахунку.
