RanGe_LoveR
Пользователь
Згадуючи будь-який чи то великий реліз від Bureau, чи то одиничну аналітику, можна виділити одну спільну рису - Трамп. Нова адміністрація, нові правила гри і тарифи, куди ж без них. Втім, є дещо, що, здається, залишається менш помітним у тіні Дональда, хоч і пропонує не менш радикальні рішення, — D.O.G.E. (абревіатура Департаменту ефективності уряду). І якщо Трамп лякає сусідні країни, то DOGE на чолі з Ілоном Маском зосереджується саме на внутрішньому механізмі адміністрування держави, що викликає досить змішані оцінки.
Ілон Маск стикається з дедалі більшою критикою на тлі зростаючих питань щодо прозорості та підзвітності, адже коли адміністрація Трампа призначила Маска для реформування федерального уряду, він пообіцяв прозорість.
«Це буде настільки прозоро, наскільки можливо, можливо, навіть транслюватиметься наживо в інтернеті», – заявив він.
Однак за чотири тижні після повернення Трампа до Білого дому реальність почала розходитися з початковими обіцянками Маска. Його діяльність оповита таємницею – Маск уникає уваги громадськості, питань журналістів і слухань у Конгресі, що викликає занепокоєння у Вашингтоні через відсутність контролю над його спробами перетрусити федеральну систему. Робота DOGE відбувається за зачиненими дверима. Команда Маска непомітно інтегрується в кілька урядових агентств, зокрема Міністерство фінансів, без жодних офіційних оголошень. Тому урядові службовці на цьому тлі відчувають занепокоєння через появу незнайомих облич у коридорах та обхід співробітниками DOGE звичних каналів комунікації. Нетрадиційні методи Маска та його непублічний вплив лише посилюють суперечки. Трамп висловив упевненість у його роботі, особливо у викритті марнотратства та шахрайства в урядових агентствах, однак критики висувають обґрунтовані занепокоєння щодо масштабів впливу Маска, секретності його діяльності та очевидного нехтування стандартними практиками підзвітності уряду.
Втім, чи дійсно новий департамент, оповитий таємницями, а на чолі якого стоїть… Маск, настільки страшний і незрозумілий? Насправді ж ні. За всім цим криється одна дуже важлива місія — покінчити з легковажними витратами уряду й зберегти якомога більше ресурсів саме приватному бізнесу, який є драйвером економічного розвитку.
Впевнені, що майже кожен чув страшилки про постійно зростаючий борг США. Навіть ваші батьки знають про десятки трильйонів боргу, чи то з телевізора, чи то з YouTube. Якщо довіряти одному з інтерактивних лічильників у відкритому доступі, US National Debt Clock, то дізнаємося, що державний борг уже наближається до 36,5 трильйона доларів, хоча ще рік тому він був меншим за 35 трильйонів.
Що дозволило існувати такій динаміці? Легковажне ставлення уряду до стелі боргу — максимальної суми грошей, яку уряд може позичити для покриття дефіциту й яка є своєрідним «лімітом» на федеральний борг. Тобто, якби цей механізм у США працював так, як у інших країнах і як це було задумано, то в разі досягнення цього ліміту уряд не міг би позичати більше грошей без відповідного рішення Конгресу. Якщо стелю не підвищать, уряд буде змушений або скорочувати витрати, або знаходити інші способи фінансувати свої зобов’язання, щоб уникнути дефолту.
Втім, на практиці, за іронією, це працює не зовсім так. Подивіться самі: якщо ще недавно республіканці засуджували фіскальну політику Байдена й ставлення до цього інструменту, то вже 12 лютого, а це лише четвертий тиждень каденції нового президента, Палата представників, де домінують республіканці, пропонує збільшити ліміт боргу на 4 трильйони доларів.
Що ж є причиною? Постійне й безупинне зростання витрат! Лише за останні чотири місяці дефіцит бюджету США досяг рекордної позначки в 1.8 трлн доларів (найвищого рівня за всю історію). І тут ми підходимо до кульмінації.
У відповідь на широку критику нового Департаменту урядової ефективності (D.O.G.E) Маск у своїй соціальній мережі X (колишній Twitter) публікує цікавий пост, де він поділився відео з видатним американським економістом Мілтоном Фрідманом. Доповнивши його підписом «Мілтон Фрідман був абсолютно правий». І таким кроком Маск використав відео, щоб виправдати існування D.O.G.E.
Хто ж такий Фрідман і чому його можна вважати справжнім батьком і автором ідеї сутності D.O.G.E.?
Мілтон Фрідман — один із найвідоміших економістів 20-го століття, лауреат Нобелівської премії з економіки. Він відомий своїми працями в галузі монетарної теорії, захистом вільного ринку та критикою державного втручання в економіку.
Щоб зрозуміти усю його філософію достатньо прочитати цю цитату: «Стежте лише за одним показником – скільки витрачає уряд. Це і є справжній податок. Кожен бюджет збалансований. Не існує такого поняття, як незбалансований федеральний бюджет. Ви за нього платите. Якщо ви не сплачуєте це у формі прямих податків, то платите непрямо – через інфляцію або через боргові зобов’язання».
Для розуміння, рішення щодо абсолютно конкурентного ринку настільки радикальні, що Фрідман виступав проти існування парків. Чому? Знову ті ж самі зайві витрати коштів урядом. Виділяти кошти на фінансування національних парків за концепцією вважається не раціональним, а парки повинні фінансуватися за рахунок доходів, які вони приносять, коли люди їх відвідують.
Добре, давайте розберемо це простою мовою. Згадайте попередні абзаци про постійне залякування темпом росту обсягу боргу. Втім, за концепцією Фрідмана насправді проблема не в самому борзі, а у витратах уряду. Тут Мілтон наводить гарний приклад. Уявіть, що економіка — це середовище з обмеженою кількість ресурсів. Нехай це буде 100 одиниць. Якщо уряд забирає половину, то залишається лише 50 одиниць для бізнесу, працівників і звичайних людей, щоб використовувати їх для споживання, інвестицій та розвитку. І варто нагадати, що саме ці 50 одиниць ресурсу, що залишиться у приватному секторі, і будуть забезпечувати функціонування економіки. І не має великого значення, ЯК уряд забирає цю половину - через податки чи через борги. У будь-якому разі, половина пирога вже з’їдена, ще до того, як приватний бізнес встиг взяти собі бодай шматочок. Тож коли люди говорять про бюджетний дефіцит, вони мають на увазі, що уряд витрачає більше, ніж отримує від податків. І що робити з цим боргом? Він же ш нікуди не зникне, а гроші для покриття потрібно звідкись узяти. Якщо уряд просто надрукує більше грошей, це спричинить інфляцію. Якщо уряд позичить ці гроші, то обіцяє повернути їх у майбутньому, тобто наступні покоління змушені будуть розплачуватися за сьогоднішні витрати. Вже здогадалися? Саме тому дефіцит Фрідман називає «прихованим податком», адже він забирає гроші з майбутнього, щоб покрити витрати сьогодення. Окей, а як щодо відсоткових платежів за боргом? Багато хто переживає, що виплата відсотків завдає країні величезної шкоди. Втім, і тут Мілтоном дає нам логічну відповідь. Подумайте ось про що: ці виплати насправді не забирають жодних реальних ресурсів, як-от будівництво доріг чи фінансування шкіл (які й формують дефіцит). Натомість вони просто перерозподіляють гроші від платників податків до людей, які позичили уряду гроші, тут мова про власників державних облігацій. Тому фактично фінансування боргу, хоч не ідеальна, але й не найгірша річ, на яку витрачаються державні кошти. Досі сумніваєтеся? Уявіть, що увесь державний борг просто зник. Це означало б, що уряд більше не мусить платити відсотки. Здавалося б, що все стало краще і одна з найбільший статей витрат зникла, правда? Але є нюанс. Як думаєте, Конгрес заощадив би ці гроші? НІ ЗА ЩО! Вони б просто знайшли нові способи витратити їх. Тож, певною мірою, відсоткові платежі навіть виконують дивну, але корисну функцію - вони не дають уряду витрачати ще більше грошей, а роблять такий собі кешбек в економіку.
Саме в цьому і полягає основна ідея Фрідмана, що бюджет за замовчуванням є збалансованим і, зрештою, справжня проблема не в боргу, а у витратах уряду. Повертаючись до прикладу з економікою, де всього 100 одиниць ресурсів: якби уряд забирав лише 40 одиниць замість 50, то у бізнесу залишалося б більше ресурсів для розвитку, люди могли б більше інвестувати, а економіка зростала б швидше. Це означало б більш перспективне майбутнє для наступного покоління, а не навішування на них ще більшого державного боргу. І ось саме з цим бореться згаданий D.O.G.E., який, щоб змінити ситуацію, вирішує проблему не розміру боргу чи постійного підвищення стелі, а обсягу й шляхів витрат коштів платників податків. Адже кожен зайвий долар, витрачений державою, — це один долар, який могли б використати підприємці й звичайні люди для реального розвитку економіки.
І вже зараз департамент, який ще донедавна здавався чимось страшним, а на чолі з ним — «божевільний» Маск, впроваджує конкретні заходи, щоб відповідати своїй концепції. Чого вартий лише аудит ФРС та Пентагону, які протягом півроку не могли пояснити витрати майже в 1 трильйон доларів. Як виявилося, $32 000 було витрачено лише на заміну 25 кавових стаканчиків. Також департамент розслідує випадки, коли урядові службовці мають низькі зарплати, але високий капітал. Вже зекономлено 982 мільйони доларів платників податків завдяки скороченню марнотратних витрат у Міністерстві освіти на дослідження «стратегій викладання» та «освітніх тенденцій».
Якщо говорити про наслідки, то тут нам Маск сам дає відповідь: “Коли стане очевидним, що D.O.G.E. працює, Ви побачите зниження дохідності довгострокових казначейських облігацій. А всі американці виграють від нижчих відсоткових платежів за іпотеками, боргами малого бізнесу, кредитними картками та іншими позиками.” Гадаю, що Мілтон Фрідман був би великим прихильником департаменту.
Тому усі справжні фактори загрози нам потрібно усвідомити вже зараз, щоб раціонально оцінювати ті чи інші політичні заяви або явища. Адже фактично ця концепція є актуальною не лише для США…
Мілтон Фрідман: “Кожен бюджет збалансований. … Ви за нього платите. Якщо ви не сплачуєте це у формі прямих податків, то платите непрямо – через інфляцію або через боргові зобов’язання.”
