у кутку – самотня шкарпетка
немов втомлена тінь буднів
мовчазна і покручена нотка
на вершині власних дум
тіснява в цьому просторі
і тривога – не гість а дім
вона вміє шептати
і голосно кричати
розбиваєш чашку
немов увесь біль
шабля думок прорізає втомлено
щоденний уявний простір царин
біль людини – не крик і не сцена
а інтеграл безмежний мов виклик
підходить вона до панівного клену
немов втомлена тінь буднів
мовчазна і покручена нотка
на вершині власних дум
тіснява в цьому просторі
і тривога – не гість а дім
вона вміє шептати
і голосно кричати
розбиваєш чашку
немов увесь біль
шабля думок прорізає втомлено
щоденний уявний простір царин
біль людини – не крик і не сцена
а інтеграл безмежний мов виклик
підходить вона до панівного клену