Вже маю звичку просинатись до світанку,
Думки снують, в чужих світах мандрують,
І вітер, гість непрошений, в фіранках,
Пустує, мов найнявся, бешкетує…
В пухнасту ковдру задоволено пірнаю.
Світанки в серпні звично прохолодні.
Неначе в сон у спогади впадаю.
В далекі спогади, у часову безодню:
«Дзвенить відро, матуся йде доїти.
Так спати хочеться, та вже пора вставати,
Духмяну зелень тато в хлів несе поїсти,
Мені ж у череду корову виганяти.
Жену стежиною, вона ж тварина вперта,
Під кожним кущиком, «як вкопана», пасеться.
А бур`яни вздовж стежки вищі мене,
Таке із пам`яті ніколи не зітреться!
Село на пагорбі, внизу зітхає річка.
Думки снують, в чужих світах мандрують,
І вітер, гість непрошений, в фіранках,
Пустує, мов найнявся, бешкетує…
В пухнасту ковдру задоволено пірнаю.
Світанки в серпні звично прохолодні.
Неначе в сон у спогади впадаю.
В далекі спогади, у часову безодню:
«Дзвенить відро, матуся йде доїти.
Так спати хочеться, та вже пора вставати,
Духмяну зелень тато в хлів несе поїсти,
Мені ж у череду корову виганяти.
Жену стежиною, вона ж тварина вперта,
Під кожним кущиком, «як вкопана», пасеться.
А бур`яни вздовж стежки вищі мене,
Таке із пам`яті ніколи не зітреться!
Село на пагорбі, внизу зітхає річка.
