вночі я не сплю — я зітхаю від себе,
як шкіра, що більше не терпить тіла.
мене роздирає не біль, а потреба
бути хоч кимось — не тінню без діла.
лікар говорить: «це просто тривога»,
а я вже четвертий день не людина.
в моїх венах — не кров, а дорога
з пункту «я» в нескінченне «зруйнована».
я вкутую розум бинтами з мовчання —
щоб не кричав. щоб не бачив. щоб спав.
але він говорить. він шепче. він дихає мною.
він — мій бог, і мій кат.
мені сниться, що я — лише очі на стелі,
і ніхто не дивиться в них.
мені сниться, що кожне «я»
як шкіра, що більше не терпить тіла.
мене роздирає не біль, а потреба
бути хоч кимось — не тінню без діла.
лікар говорить: «це просто тривога»,
а я вже четвертий день не людина.
в моїх венах — не кров, а дорога
з пункту «я» в нескінченне «зруйнована».
я вкутую розум бинтами з мовчання —
щоб не кричав. щоб не бачив. щоб спав.
але він говорить. він шепче. він дихає мною.
він — мій бог, і мій кат.
мені сниться, що я — лише очі на стелі,
і ніхто не дивиться в них.
мені сниться, що кожне «я»
