RanGe_LoveR
Пользователь
Російські спецслужби вербують українських підлітків здебільшого через телеграм. Чому їм іноді це вдається?
Texty.org.ua у співпраці з дослідили цифрові звички 14–18-річних українців, щоб краще розуміти, наскільки вони усвідомлюють ризики й загрози, пов’язані з використанням інтернету, і наскільки вразливі перед ворогами.
Смартфонами регулярно користуються майже всі підлітки (94% опитаних). Понад половина (56%) фактично живе в інтернеті, проводячи там більшу частину часу. За інтенсивністю користування дівчата випереджають хлопців (61% проти 51%).
Комп’ютером щодня користується понад три чверті опитаних (77%). Молодші респонденти (81% проти 73% cтарших) і хлопці (86% проти 70% дівчат) роблять це помітно частіше.
Вісім із десяти (79%) впевнено працюють із текстовими редакторами, більшість (62%) — із презентаціями, половина (50%) — з таблицями. Лише незначна частина (11%) не володіє жодною з цих програм. Загалом старші підлітки демонструють вищий рівень цифрових навичок.
Ставлення до паролів відображає головний виклик кібербезпеці — відсутність категоричної позиції. Формально лише 11% користується простими комбінаціями, ще третина (31%) частково ідентифікує себе з таким підходом, 44% не розуміють потреби створювати різні паролі.
Така сіра зона простежується й в інших практиках: 17% мають один пароль для всіх платформ, проте значно більше підлітків (39%) частково визнає цю звичку; 11% регулярно діляться паролями з близькими, а ще 28% роблять це час від часу. Це означає, що реально майже половина молоді нехтує паролями. Водночас більшість (81%) стверджує, що не «засвічує» персональні дані в соцмережах.
Майже дві третини (61%) покладається на антивірус, причому кожен п’ятий підліток (18%) вірить у його абсолютну надійність. Реальна поведінка суперечить переконанням: 31% іноді відкриває підозрілі листи, 37% готові під’єднати чужу флешку до свого пристрою. Підлітки знають про додаткові способи захисту, але використовують їх ситуативно.
Двофакторну автентифікацію регулярно застосовує чверть опитаних (26%), хоча більш як третина (38%) робить це епізодично. Схожа ситуація з резервними копіями: регулярно їх створює кожен п’ятий підліток (19%), ще половина (49%) — лише іноді.
Формально українська молодь демонструє високу дистанційованість від російського онлайн-простору: більшість підлітків заявляють, що не відвідують російські сайти (81%), не користуються заблокованими сервісами на кшталт «ВКонтакте» чи «Яндекс» (90%) і не мають поштових скриньок на ворожих доменах (92%). Водночас майже кожен десятий перебуває в зоні ризику й підтримує контакт із цими ресурсами.
Далеко не вся молодь усвідомлює важливість ліцензійного програмного забезпечення. Близько половини (49%) готові платити за програми, але лише 27% справді уникають піратського контенту. Більшість підлітків перебувають у сірій зоні: ризикуючи, завантажують піратські програми, які, за твердженням фахівців із кібербезпеки, часто містять віруси, тобто вони знають про віруси там, проте ризикують. Частина вірить у «безпечні» ресурси завантаження піратського програмного забезпечення: сайти (12%), торенти (9%) і Play Market (6%).
Підлітки добре розрізняють небезпеки в інтернеті. Найбільшу загрозу вони вбачають у надсиланні власних фото чи відео за подарунки (88% назвали це ризикованим); у спілкуванні в «секретних» чатах з обіцянками ексклюзивного контенту (84%); у виконанні завдань за гроші від незнайомців (79%); у встановленні застосунків за посиланням (76%).
Спілкування з незнайомцями в телеграмі чи дискорді підлітки оцінюють дещо безпечніше: 61% вбачає в цьому високу загрозу, 39% — низьку. Те саме стосується флешмобів: 59% вбачають ризик, 41% — ні.
Підлітки здебільшого розпізнають класичні ознаки шахрайства. Серед сигналів небезпеки в інтернеті найчастіше називають прохання або пропозиції, пов’язані з грошима (18%); підозрілі, незнайомі облікові записи (14%); сумнівні сайти або спам (12%).
Десята частина (10%) вбачає загрозу в проханнях повідомити особисті дані або отримати файли/посилання.
Ризиковані контакти в інтернеті — масовий досвід: більшість підлітків хоча б раз отримували небезпечні пропозиції, найчастіше встановити застосунок за посиланням (44%) або перейти в «секретний» чат (24%). Водночас третина респондентів (35%) не стикалася з жодною з названих ситуацій (див. графік).
Свідчення підлітків підкріплюються також досвідом молодих людей із їхнього оточення. За словами респондентів, друзі найчастіше стикалися з пропозиціями встановити застосунок за посиланням (32%) чи виконати завдання від незнайомців за гроші (28%). Попри це, 39% підлітків запевняють, що їхні друзі не мали такого досвіду.
Найбільший опір спостерігається у високоризикованих ситуаціях: на пропозицію друзів спробувати наркотики погодилося б лише 3% опитаних. Скористатися порадою родичів писати незнайомим людям у телеграмі чи дискорді, перейти в «секретні» чати, надіслати особисті фото за подарунок, виконати завдання за гроші, піти додому до малознайомої людини чи сісти до неї в автомобіль готові від 22% до 30% підлітків.
Молодь найбільш гнучка щодо пропозицій родичів взяти участь у флешмобах (39%) або встановити застосунок за посиланням (51%). Ризик для підлітків значною мірою визначається джерелом пропозиції: високий рівень довіри до родичів і друзів може нівелювати навіть усвідомлену небезпеку.
Тут варто зауважити, що підлітки, які мають родичів чи друзів на тимчасово окупованих територіях, можуть бути в зоні підвищеного ризику.
Довіра підлітків до повідомлень і пропозицій формується переважно через соціальні зв’язки та зовнішні сигнали: повідомлення від друзів (38%), «офіційний вигляд» (14%) чи кількість лайків (12%) (див. графік). Лише третина (31%) заявила, що не довіряє нікому в мережі. У випадку з незнайомими акаунтами чи чатами критерії схожі (див. графік).
Мотивація підлітків вдаватися до ризикованої поведінки поєднує прагматичні та емоційні чинники.
Ключову роль відіграє соціальна вразливість: потреба в грошах (83%), відчуття безкарності (48%), страх психологічного тиску, шантажу (49%). Значна частина підлітків вважає, що однолітки готові ризикувати з цікавості чи заради адреналіну (42%), однак протестні й іміджеві мотиви трапляються рідко.
Більш ніж третина підлітків залишається без чітких інструкцій, як діяти в разі спроби онлайн-вербування: 37% ніколи не чули офіційних роз’яснень.
Більшість опитаних, які отримували офіційну інформацію про небезпеку онлайн-вербування, почули її від батьків та вчителів (по 72%). Молодші підлітки частіше вказують на батьків як головне джерело інформації (80% проти 60% старших).
Майже половина отримувала таку інформацію з новин або телебачення (45%) та соцмереж (44%), причому дівчата активніше користуються саме соцмережами (48% проти 39% хлопців). Серед підлітків, які отримували інформацію про небезпеку онлайн-вербування через соцмережі, найбільше згадували телеграм (34%). Трохи рідше називали фейсбук (20%), тікток (16%) та інстаграм (14%).
У разі загрози онлайн-вербування більшість підлітків насамперед шукали б захисту в рідних (78%). Майже половина звернулася б до поліції (47%). Друзям, учителям і тренерам довірився б кожен п’ятий (21%). Натомість спеціалізовані служби молодь фактично не сприймає як доступну форму підтримки: дитячу гарячу лінію, служби у справах дітей чи громадські організації згадує менш як 6% респондентів.
Культура відкритого обговорення ризиків онлайн-вербування досі перебуває на етапі становлення. Головним ресурсом залишаються сім’ї та найближче оточення, тоді як інституційні структури мають обмежений вплив.
Хоча більшість підлітків готові говорити про підозрілі ситуації (60%), чверть (26%) схильна їх замовчувати.
У разі підозри підлітки передусім звернулися б до найближчого оточення (96%). Значно рідше вони згадують друзів (36%) і вчителів/тренерів (13%). Старші підлітки частіше довіряють друзям (42% проти 32% молодших), тоді як молодші охочіше звертаються до педагогів (16% проти 9%). Релігійні організації та інші канали підтримки згадували лише поодинокі респонденти.
Для ефективної протидії вербуванню молоді держава, освітні та громадські інституції повинні формувати культуру цифрової безпеки, запроваджувати сталі практики безпечної поведінки і розбудовувати мережу довірених інституційних каналів підтримки.
Культура цифрової безпеки — це спільні щоденні правила й звички, які роблять онлайн-простір передбачуваним і безпечним для підлітків: від базової кібергігієни і розуміння меж публічності й приватності в соцмережах до вміння розпізнавати маніпуляції, грумінг (коли співрозмовник виманює інтимні фото, а потім шантажує ними) і вербування. Крім того, треба знати, куди звертатися по допомогу, і не боятися цього.
Щоб сталі практики безпечної поведінки перетворилися на щоденну рутину, їх треба вбудувати в систему освіти: проводити в школах уроки кібергігієни, і не тільки для учнів, а й для батьків та педагогів. Потрібно говорити про паролі, приватність, фішинг, грумінг і вербування. Підлітки мають знати базовий алгоритм дій у випадках, коли стикаються з підозрілою активністю в інтернеті: зробити скриншот, зберегти докази, заблокувати співрозмовника і поскаржитися на нього на платформі, звернутися по допомогу до дорослих.
Батьки і вчителі мають знати, як помітити проблему й що робити далі.
Публікацію створили Texty.org.ua за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю Texty.org.ua і не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Texty.org.ua у співпраці з дослідили цифрові звички 14–18-річних українців, щоб краще розуміти, наскільки вони усвідомлюють ризики й загрози, пов’язані з використанням інтернету, і наскільки вразливі перед ворогами.
Смартфонами регулярно користуються майже всі підлітки (94% опитаних). Понад половина (56%) фактично живе в інтернеті, проводячи там більшу частину часу. За інтенсивністю користування дівчата випереджають хлопців (61% проти 51%).
Комп’ютером щодня користується понад три чверті опитаних (77%). Молодші респонденти (81% проти 73% cтарших) і хлопці (86% проти 70% дівчат) роблять це помітно частіше.
Вісім із десяти (79%) впевнено працюють із текстовими редакторами, більшість (62%) — із презентаціями, половина (50%) — з таблицями. Лише незначна частина (11%) не володіє жодною з цих програм. Загалом старші підлітки демонструють вищий рівень цифрових навичок.
Прогалини в кібербезпеці
Попри тривалий час, проведений у мережі, знання підлітків про кіберзагрози поверхові: лише 44% молодих українців добре розуміє, що таке фішинг та шкідливе програмне забезпечення. Краще обізнані про типові загрози хлопці (51% проти 38% дівчат) і старші підлітки (47% проти 41% молодших).Ставлення до паролів відображає головний виклик кібербезпеці — відсутність категоричної позиції. Формально лише 11% користується простими комбінаціями, ще третина (31%) частково ідентифікує себе з таким підходом, 44% не розуміють потреби створювати різні паролі.
Така сіра зона простежується й в інших практиках: 17% мають один пароль для всіх платформ, проте значно більше підлітків (39%) частково визнає цю звичку; 11% регулярно діляться паролями з близькими, а ще 28% роблять це час від часу. Це означає, що реально майже половина молоді нехтує паролями. Водночас більшість (81%) стверджує, що не «засвічує» персональні дані в соцмережах.
Попри загальну обережність щодо персональних даних, підлітки схильні високо оцінювати власну безпеку в мережі (80% оцінили свою поведінку в шість балів і вище за десятибальною шкалою) й недооцінювати загрози (59% переконані, що інтернет-шахраї ними не цікавляться).
Майже дві третини (61%) покладається на антивірус, причому кожен п’ятий підліток (18%) вірить у його абсолютну надійність. Реальна поведінка суперечить переконанням: 31% іноді відкриває підозрілі листи, 37% готові під’єднати чужу флешку до свого пристрою. Підлітки знають про додаткові способи захисту, але використовують їх ситуативно.
Двофакторну автентифікацію регулярно застосовує чверть опитаних (26%), хоча більш як третина (38%) робить це епізодично. Схожа ситуація з резервними копіями: регулярно їх створює кожен п’ятий підліток (19%), ще половина (49%) — лише іноді.
Формально українська молодь демонструє високу дистанційованість від російського онлайн-простору: більшість підлітків заявляють, що не відвідують російські сайти (81%), не користуються заблокованими сервісами на кшталт «ВКонтакте» чи «Яндекс» (90%) і не мають поштових скриньок на ворожих доменах (92%). Водночас майже кожен десятий перебуває в зоні ризику й підтримує контакт із цими ресурсами.
Далеко не вся молодь усвідомлює важливість ліцензійного програмного забезпечення. Близько половини (49%) готові платити за програми, але лише 27% справді уникають піратського контенту. Більшість підлітків перебувають у сірій зоні: ризикуючи, завантажують піратські програми, які, за твердженням фахівців із кібербезпеки, часто містять віруси, тобто вони знають про віруси там, проте ризикують. Частина вірить у «безпечні» ресурси завантаження піратського програмного забезпечення: сайти (12%), торенти (9%) і Play Market (6%).
Ризикована поведінка
Попри переважну обережність, кожен сьомий підліток (15%) має досвід або готовність до сумнівних онлайн-заробітків. Варто зауважити, що молодші підлітки зазвичай відмовляються від онлайн-заробітків, натомість старші частіше вдаються до перевірки безпечності працевлаштування.
Підлітки добре розрізняють небезпеки в інтернеті. Найбільшу загрозу вони вбачають у надсиланні власних фото чи відео за подарунки (88% назвали це ризикованим); у спілкуванні в «секретних» чатах з обіцянками ексклюзивного контенту (84%); у виконанні завдань за гроші від незнайомців (79%); у встановленні застосунків за посиланням (76%).
Спілкування з незнайомцями в телеграмі чи дискорді підлітки оцінюють дещо безпечніше: 61% вбачає в цьому високу загрозу, 39% — низьку. Те саме стосується флешмобів: 59% вбачають ризик, 41% — ні.
Підлітки здебільшого розпізнають класичні ознаки шахрайства. Серед сигналів небезпеки в інтернеті найчастіше називають прохання або пропозиції, пов’язані з грошима (18%); підозрілі, незнайомі облікові записи (14%); сумнівні сайти або спам (12%).
Десята частина (10%) вбачає загрозу в проханнях повідомити особисті дані або отримати файли/посилання.
Ризиковані контакти в інтернеті — масовий досвід: більшість підлітків хоча б раз отримували небезпечні пропозиції, найчастіше встановити застосунок за посиланням (44%) або перейти в «секретний» чат (24%). Водночас третина респондентів (35%) не стикалася з жодною з названих ситуацій (див. графік).
Свідчення підлітків підкріплюються також досвідом молодих людей із їхнього оточення. За словами респондентів, друзі найчастіше стикалися з пропозиціями встановити застосунок за посиланням (32%) чи виконати завдання від незнайомців за гроші (28%). Попри це, 39% підлітків запевняють, що їхні друзі не мали такого досвіду.
Хто і що може переконати ризикнути?
Підлітків запитали, хто міг би переконати їх долучитися до ризикованих практик. У всіх випадках простежується чітка ієрархія довіри: найбільший вплив мають родичі (20–50%), дещо менший — друзі (15–30%), ще менший — учителі чи знайомі (5–15%), тоді як контакти із соцмереж і незнайомці переконати молодь майже не здатні (1–3%).Найбільший опір спостерігається у високоризикованих ситуаціях: на пропозицію друзів спробувати наркотики погодилося б лише 3% опитаних. Скористатися порадою родичів писати незнайомим людям у телеграмі чи дискорді, перейти в «секретні» чати, надіслати особисті фото за подарунок, виконати завдання за гроші, піти додому до малознайомої людини чи сісти до неї в автомобіль готові від 22% до 30% підлітків.
Молодь найбільш гнучка щодо пропозицій родичів взяти участь у флешмобах (39%) або встановити застосунок за посиланням (51%). Ризик для підлітків значною мірою визначається джерелом пропозиції: високий рівень довіри до родичів і друзів може нівелювати навіть усвідомлену небезпеку.
Тут варто зауважити, що підлітки, які мають родичів чи друзів на тимчасово окупованих територіях, можуть бути в зоні підвищеного ризику.
Системна слабкість полягає в тому, що підлітки не схильні до критичної перевірки, через що можуть стати легкою мішенню для маніпуляцій і вербування: 53% зізнаються, що ніколи не намагалися дізнатися, хто стоїть за отриманими анонімними повідомленнями.
Довіра підлітків до повідомлень і пропозицій формується переважно через соціальні зв’язки та зовнішні сигнали: повідомлення від друзів (38%), «офіційний вигляд» (14%) чи кількість лайків (12%) (див. графік). Лише третина (31%) заявила, що не довіряє нікому в мережі. У випадку з незнайомими акаунтами чи чатами критерії схожі (див. графік).
Мотивація підлітків вдаватися до ризикованої поведінки поєднує прагматичні та емоційні чинники.
Ключову роль відіграє соціальна вразливість: потреба в грошах (83%), відчуття безкарності (48%), страх психологічного тиску, шантажу (49%). Значна частина підлітків вважає, що однолітки готові ризикувати з цікавості чи заради адреналіну (42%), однак протестні й іміджеві мотиви трапляються рідко.
Це дратує, і ми це знаємо. Але це дуже важливо.
Ми робимо те, на що не наважуються інші. Розкриваємо схеми пропагандистів, називаємо імена зрадників, показуємо справжні масштаби катастроф, стаємо ворогами найвпливовіших людей світу. Наприклад, Ілон Маск писав у своєму твіті, що нас треба прирівняти до терористів. За більшістю наших матеріалів із журналістики даних — місяці кропіткої роботи й сотні перевірених джерел інформації. Ми не залежимо від політичних примх мільйонера-власника. Ніхто не може вказувати нам, чого не говорити чи про що не повідомляти.Поінформованість про онлайн-вербування
85% опитаних підлітків уже чули про діяльність російських спецслужб. Вісім із десяти (80%) знають про небезпеку анонімних чатів та підозрілих каналів у телеграмі. Майже три чверті (73–74%) поінформовані про найжорсткіші сценарії: використання підлітків для перевезення вибухівки, схеми шантажу після втягування в незаконну діяльність чи погрози публікації особистих фото після зламу акаунту. Поінформованість висока, проте не всеосяжна: п’ята частина опитаних (19–22%) не чула про такі випадки.Більш ніж третина підлітків залишається без чітких інструкцій, як діяти в разі спроби онлайн-вербування: 37% ніколи не чули офіційних роз’яснень.
Більшість опитаних, які отримували офіційну інформацію про небезпеку онлайн-вербування, почули її від батьків та вчителів (по 72%). Молодші підлітки частіше вказують на батьків як головне джерело інформації (80% проти 60% старших).
Майже половина отримувала таку інформацію з новин або телебачення (45%) та соцмереж (44%), причому дівчата активніше користуються саме соцмережами (48% проти 39% хлопців). Серед підлітків, які отримували інформацію про небезпеку онлайн-вербування через соцмережі, найбільше згадували телеграм (34%). Трохи рідше називали фейсбук (20%), тікток (16%) та інстаграм (14%).
У разі загрози онлайн-вербування більшість підлітків насамперед шукали б захисту в рідних (78%). Майже половина звернулася б до поліції (47%). Друзям, учителям і тренерам довірився б кожен п’ятий (21%). Натомість спеціалізовані служби молодь фактично не сприймає як доступну форму підтримки: дитячу гарячу лінію, служби у справах дітей чи громадські організації згадує менш як 6% респондентів.
Культура відкритого обговорення ризиків онлайн-вербування досі перебуває на етапі становлення. Головним ресурсом залишаються сім’ї та найближче оточення, тоді як інституційні структури мають обмежений вплив.
Хоча більшість підлітків готові говорити про підозрілі ситуації (60%), чверть (26%) схильна їх замовчувати.
У разі підозри підлітки передусім звернулися б до найближчого оточення (96%). Значно рідше вони згадують друзів (36%) і вчителів/тренерів (13%). Старші підлітки частіше довіряють друзям (42% проти 32% молодших), тоді як молодші охочіше звертаються до педагогів (16% проти 9%). Релігійні організації та інші канали підтримки згадували лише поодинокі респонденти.
Розрив між знаннями і поведінкою
Українські підлітки інтегровані в цифровий простір і загалом усвідомлюють ризики онлайн-вербування, однак між рівнем обізнаності та реальною поведінкою є розрив: попри усвідомлення загроз, вони часто вдаються до небезпечних практик. Ключові чинники вразливості — низька критичність і висока соціальна довіра: підлітки готові ризикувати, якщо пропозиція надходить від близького оточення. Крім того, зафіксовано прогалини в системі професійного втручання.Для ефективної протидії вербуванню молоді держава, освітні та громадські інституції повинні формувати культуру цифрової безпеки, запроваджувати сталі практики безпечної поведінки і розбудовувати мережу довірених інституційних каналів підтримки.
Культура цифрової безпеки — це спільні щоденні правила й звички, які роблять онлайн-простір передбачуваним і безпечним для підлітків: від базової кібергігієни і розуміння меж публічності й приватності в соцмережах до вміння розпізнавати маніпуляції, грумінг (коли співрозмовник виманює інтимні фото, а потім шантажує ними) і вербування. Крім того, треба знати, куди звертатися по допомогу, і не боятися цього.
Щоб сталі практики безпечної поведінки перетворилися на щоденну рутину, їх треба вбудувати в систему освіти: проводити в школах уроки кібергігієни, і не тільки для учнів, а й для батьків та педагогів. Потрібно говорити про паролі, приватність, фішинг, грумінг і вербування. Підлітки мають знати базовий алгоритм дій у випадках, коли стикаються з підозрілою активністю в інтернеті: зробити скриншот, зберегти докази, заблокувати співрозмовника і поскаржитися на нього на платформі, звернутися по допомогу до дорослих.
Батьки і вчителі мають знати, як помітити проблему й що робити далі.
Методологія дослідження
Влітку 2025 року фахівці дослідницької агенції Info Sapiens опитали на замовлення Texty.org.ua 253 підлітків віком від 14 до 18 років з усіх підконтрольних областей України.Публікацію створили Texty.org.ua за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю Texty.org.ua і не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
