Моя онучка, кошенятко на чужИні.
Три рочки вік не той щоб воювати.
Та тільки десь лунає гімн Вкраїни,
Вона встає і почина співати.
ЇЇ ніхто не вчив цьому ніколи,
Можливо так тому, що ще маленька,
Я думаю це код, це поклик крові.
Козацьке наше ДНК Вкраїни – неньки.
Тоді матуся донечки долоньку,
До серця пригорнула; «Так тримати.
Ось так із вірою у серці, моя мила,
Гімн України маємо співати».
Мій хлопчик, мій козак, моє внучатко,
Теж на чужині, має там зростати.
Три рочки вік не той щоб воювати.
Та тільки десь лунає гімн Вкраїни,
Вона встає і почина співати.
ЇЇ ніхто не вчив цьому ніколи,
Можливо так тому, що ще маленька,
Я думаю це код, це поклик крові.
Козацьке наше ДНК Вкраїни – неньки.
Тоді матуся донечки долоньку,
До серця пригорнула; «Так тримати.
Ось так із вірою у серці, моя мила,
Гімн України маємо співати».
Мій хлопчик, мій козак, моє внучатко,
Теж на чужині, має там зростати.
