Гуде земля, мов серце рве на шрами,
Над головою — небо у вогні.
Ми не ховаєм душу за словами,
Ми не втікаєм — ми стоїмо в війні.
Гуркоче грім, але то не погода —
То смерч заліза сиплеться з небес.
Та навіть в пеклі з нами є свобода,
І віра, що не згасне до чудес.
Стіна тремтить, та серце ще міцніше,
Бо за плечима — дім, любов, дитя.
І кожен вибух робить нас сильніше,
І кожен подих — крок крізь небуття.
Ми не зламались. Падає тривога.
Але жива у грудях тиха суть.
Іде поранена, але пряма дорога —
Над головою — небо у вогні.
Ми не ховаєм душу за словами,
Ми не втікаєм — ми стоїмо в війні.
Гуркоче грім, але то не погода —
То смерч заліза сиплеться з небес.
Та навіть в пеклі з нами є свобода,
І віра, що не згасне до чудес.
Стіна тремтить, та серце ще міцніше,
Бо за плечима — дім, любов, дитя.
І кожен вибух робить нас сильніше,
І кожен подих — крок крізь небуття.
Ми не зламались. Падає тривога.
Але жива у грудях тиха суть.
Іде поранена, але пряма дорога —
